Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 28)

«Ось тобі чіткість та зосередженість», — думала Майя. Вона настільки захопилася своїм блискучим відкриттям, що Едді ввійшов до будинку непоміченим і сполохав її.

Чергова помилка.

— Я спитав, що ти…

— Я перебирала коробки з її речами, — сказала Майя.

Едді зробив крок, ним хитало.

— Я сказав тобі триматися подалі.

— Сказав.

На Едді була та сама червона фланелева сорочка із закасаними рукавами, що відкривали його жилаві передпліччя. Худий та міцний, наче боксер напівсередньої ваги[22] — Клер така комплекція дуже подобалась. Його очі почервоніли від випивки.

Він простягнув руку долонею вгору.

— Віддавай ключі, негайно.

— Я так не думаю, Едді.

— Я можу змінити замки.

— Ти навіть своє вбрання не можеш змінити.

Він поглянув униз, на рамки з фотографіями та білизну, розкидані по підлозі.

— Що ти забула в цій скрині?

Майя не відповіла.

— Я бачив, ти щось забрала. Поверни.

— Ні.

Едді не зводив з неї очей, його руки стискалися в кулаки.

— Я можу і сам забрати…

— Ні, не можеш. Едді, у неї був роман?

Це його зупинило. Від несподіванки він відкрив рота, тоді ніби виплюнув:

— Іди під три чорти.

— Ти про це знав?

Очі Едді наповнилися, наче колодязь. Майя знайшла поглядом ту весільну фотографію, щасливе, повне надії обличчя Едді. То, може, його очі червоніли не лише від алкоголю. Едді теж побачив ту світлину, і щось у нього всередині зламалося. Він упав на канапу й закрив лице руками.

— Едді?

Майя ледве чула його.

— Хто це був?

— Не знаю. Ейлін сказала, що Клер приховувала чиїсь дзвінки. Я щойно знайшла телефон, який вона ховала в цій скрині.

Він не підводив обличчя.

— Я в це не вірю, — мовив порожньо.

— Що сталося, Едді?

— Нічого, — нарешті підвів очі. — Тобто в нас були не найкращі часи. Але це шлюб. Він циклічний. Ти ж сама це добре знаєш, так?

— Ми не про мене говоримо.

Едді похитав головою й знову схилив її.

— Може, так, а може, і ні.

— Що це означає?

— Клер працювала, — надто повільно промовив він, — на твого чоловіка.

Майї не сподобалася його інтонація.

— То й що?

— Коли я її питав, вона виправдовувалася, що працює допізна.

Тепер їхні очі зустрілися. Майя не любила говорити натяками.

— Якщо ти хочеш сказати, що Клер та Джо…

Навіть просто сказати таке вголос було надто абсурдно.

— Це ти говориш, що в неї був роман, — сказав Едді, знизав плечима й підвівся. — Я тільки кажу, де вона була.

— Так тобі спадало на думку, що в неї може бути ще хтось?

— Я такого не казав.

— Казав. То чому ти не розповів копам про свої підозри?

Надійшла його черга залишити питання без відповіді.

— О так, — сказала Майя. — Ти її чоловік, вони і без того до тебе придивлялися. А якщо уявити, що ти підозрював її у зраді…

— Майє?

Вона чекала. Едді зробив крок до неї. Вона на крок відступила.

— Віддай мені той клятий телефон, — сказав він, — і забирайся з мого дому!

— Телефон заберу я.

Едді перегородив їй дорогу.

— Ти справді хочеш мене перевірити?

Майя подумала про пістолет у сумочці. Правда в тому, що про таке ніколи не забуваєш. Якщо вже носиш зброю, вона завжди у твоїх думках, завжди обтяжує тебе, смикає за рукав. Вона завжди — варіант, на краще чи на гірше.

Едді зробив до неї ще крок.

Майя нізащо не збиралася віддавати телефон. Вона потягнулася до сумочки, коли почула ще два знайомих голоси.

— Тітко Майє!

— Гей!

Деніел з Алексою увірвалися до них так, як уміють лише підлітки. Міцно обійняли тітку. Вона теж обійняла їх, слідкуючи, щоб вони не притулялися до її сумочки. Розцілувала обох, вигадала якісь вибачення й вислизнула за двері перед тим, як Едді зміг учинити дурницю.

За п’ять хвилин Едді подзвонив їй на мобільний.

— Вибач мені, — сказав він. — Я любив Клер. Боже, як я… Ти ж знаєш. Так, у нас були проблеми, але вона теж мене любила.

Майя вела авто.