Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 17)
— Будь ласка, місіс Буркетт! Ви мене лякаєте!
Майя притягнула її до себе.
— Ти не бачила Джо?
Ізабелла зустрілася з нею очима.
— А ви бачили? — її голос пом’якшав, вона майже шепотіла. — Ви кажете, що бачили Джо на тому відео?
— А ти… ти не бачила?
— Прошу, місіс Буркетт, — сказала Ізабелла. — Ви робите мені боляче.
— Чекай, ти кажеш…
— Відпустіть мене!
— Матусю…
То була Лілі. Майя подивилася на дочку. Ізабелла скористалася нагодою, відсахнулась і поклала руку на горло, наче її щойно душили.
— Усе гаразд, сонечку, — сказала Майя до дочки. — Усе добре.
Ізабелла зробила вигляд, наче їй перехопило подих, і проказала:
— Ми з мамою просто гралися, Лілі.
Лілі уважно дивилася на них.
Права рука Ізабелли досі торкалася шиї, яку вона потирала аж надто драматично. Майя розвернулася до няньки. Ізабелла швидко звела ліву руку, долонею до Майї, наче наказувала тій зупинитися.
— Я хочу отримати відповіді, — сказала Майя.
Ізабелла спромоглася кивнути.
— Гаразд, — сказала вона, — але спочатку мені треба випити трохи води.
Майя завагалася, тоді розвернулася до раковини, пустила воду, дістала склянку з шафки. У голові промайнула думка.
Це ж Ейлін дала їй ту приховану камеру.
Роздумуючи про це, вона піднесла склянку під кран. Наповнила до половини, повернулася до Ізабелли, а тоді почула дивне шипіння.
Майя закричала, коли біль, розпечений біль її поглинув.
Це було так, ніби їй просто в очі вдавлювали крихітні уламки битого скла. Коліна Майї підігнулися. Вона впала на підлогу.
Шипіння.
Звідкись із неба, повз печію, повз агонію до неї прийшла відповідь.
Ізабелла чимось бризнула в її обличчя.
Перцевий спрей.
Перцевий спрей не лише виїдав очі, від нього запалювалися слизові оболонки носа, рота та легень. Майя намагалася затримати дихання, щоби перець не заповнив легені, намагалася швидко кліпати, щоби сльози змили його. Але поки що не було ні полегшення, ні рятунку.
Майя не могла поворухнутися.
Вона чула, як хтось побіг і як зачинилися двері.
Ізабелла втекла.
— Мамо?
Майя дісталася ванної кімнати.
— З мамою все гаразд, люба. Намалюй мені щось, добре? Я за хвилинку повернуся.
— Ізабелла?
— З Ізабеллою теж усе гаразд. Вона скоро прийде.
Для того, щоби привести себе до ладу, вона витратила більше часу, ніж розраховувала. Її лють горіла так само, як очі. Перші десять хвилин Майя була повністю безпорадна, не могла чинити ворогові навіть найменшого опору. Нарешті біль і блювотні спазми минули. Майя перевела подих.
Промила очі, вимила шкіру засобом для миття посуду. Тоді почала себе картати.
Повернутися спиною до ворога. Яке аматорство.
Як вона могла бути такою дурепою?
Майя лютувала, здебільшого на себе, бо якось навіть повірила Ізабеллиному акторству, думаючи, що вона насправді могла нічого не знати. Тож утратила пильність. На одну мить. І ось що вийшло.
Хіба вона не бачила достатньо таких ситуацій, де одна помилка, на секунди втрачена концентрація призводили до втрачених життів? Хіба не вивчила найочевидніший з уроків?
Це більше не повториться.
Так, годі себе катувати. Пора запам’ятати, зробити висновки й іти далі.
А що далі?
Відповідь була очевидна. Відпочити ще кілька хвилин. Повністю відновити сили. Тоді вистежити Ізабеллу й змусити її говорити.
Задзеленчав дверний дзвінок.
Майя ще раз промила очі й попростувала до дверей. Спершу подумала, чи не взяти з собою зброю (ніяких більше помилок), але практично одразу ж побачила, що це детектив Кірс.
Він дивився на неї, поки вона відчиняла двері.
— Що за чортівня з вами сталася?
— Перцевий спрей.
— Повторіть ще раз?
— Ізабелла. Моя нянька.
— Ви серйозно?
— Ні, я просто дуже талановитий комік. Ніщо не розігріває публіку краще за жарти про няньку з балончиком перцевого спрею.
Роджер Кірс роздивився кімнату перед тим, як повернутися поглядом до Майї.
— Чому?
— Я дещо побачила на прихованій камері.
— У вас є прихована камера?
— Є, — вона знову подумала про те, як Ейлін дала їй пристрій, як порадила, де саме поставити. — У фоторамці.
— Господи. Ви… Ви побачили, як Ізабелла робить щось із…
— Що? — звісно ж, для копа природно подумати подібні речі. — Ні, нічого такого.
— Тоді я не впевнений, що розумію вас.
Майя завагалася щодо того, який шлях обрати, але знала, що лише прямий надасть їй захист у довгостроковій перспективі.