Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 18)

— Простіше буде показати вам.

Вона підійшла до лептопа на кухонній стійці. Кірс рушив за нею. Виглядав він спантеличено. Вона подумала, що зараз це спантеличення виросте вдесятеро.

Майя розвернула екран до нього. Перевела стрілку курсора на кнопку «відтворити», натиснула й чекала.

Нічого.

Перевірила US В-порт.

Картка зникла.

Вона пошукала на стійці, на підлозі навколо неї. І все зрозуміла.

— Що? — запитав Кірс.

Майя дихала глибоко й рівно. Їй необхідно зберігати спокій. Тепер вона дивилася на два-три кроки вперед, наче на завданні. Не можна думати лише про те, як поливати вогнем чорний позашляховик. Треба обміркувати відповідь. Спершу варто отримати якомога більше інформації, а вже потім робити різкі рухи, що можуть змінити життя.

Вона знала, на що це буде схоже. Якщо вибовкає про побачене на записі з прихованої камери, Кірс подумає, що вона несповна розуму. Чорт, це звучало повним божевіллям, навіть коли вона просто прокручувала таку думку в голові. Перцевий спрей залишив після себе тонке павутиння. Що саме тут сталося? Чи вона здатна зараз нормально мислити?

Не поспішай.

— Місіс Буркетт?

— Я просила звертатися до мене на ім’я.

Доказ її божевільних претензій, SD-картка, зник. Ізабелла забрала його. Напевно, наймудрішим вчинком Майї було б розібратися самостійно. А проте, якщо вона так вчинить, якщо зараз не скаже, а потім картка повернеться…

— Мабуть, її забрала Ізабелла.

— Що забрала?

— SD-картку.

— Що, після того, як напала на вас із перцевим спреєм?

— Так, — сказала Майя, відчайдушно намагаючись звучати авторитетно.

— То вона бризкає вам в очі спреєм, хапає відеокартку і тоді — що? Утікає?

— Так.

Кірс кивнув.

— Що на ній було?

Майя глянула на канапу. Лілі повністю поглинув величезний пазл із тваринами з чотирьох частин.

— Я бачила там чоловіка.

— Чоловіка?

— Так. На відео. Лілі сиділа в нього на колінах.

— Овва, — сказав Кірс. — Припускаю, це був незнайомець?

— Ні.

— Ви його знаєте?

Вона кивнула.

— То хто це був?

— Ви мені не повірите. Скажете, що я марю, і це буде цілком зрозуміло.

— А ви спробуйте.

— То був Джо.

Слід віддати йому належне: Кірс не скривився, не зітхнув, не подивився на неї так, ніби вона найбожевільніша людина в історії світу.

— Ясно, — промовив так, наче теж намагався тримати себе в руках. — То відео було старе?

— Перепрошую?

— Може, воно було зняте, поки Джо ще був живий? Можливо, ви думали, що вже записали щось на нього…

— Я поставила приховану камеру вже після вбивства.

Кірс стояв і слухав.

— На плівці вказана дата — відео записане вчора, — вела далі Майя.

— Але…

Тиша.

Потім:

— Ви ж знаєте, що це неможливо.

— Знаю, — сказала Майя.

Вони дивились одне на одного. Сенсу переконувати його не було. Натомість Майя змінила тему.

— Чому ви прийшли?

— Треба, щоб ви приїхали у відділок.

— Навіщо?

— Не можу сказати. Але це дуже важливо.

Розділ 7

У дитсадку «Зростання» чергувала та сама усміхнена юнка.

— О, я вас пам’ятаю, — сказала вона й нахилилася до Лілі. — І тебе теж пам’ятаю. Привіт, Лілі!

Лілі промовчала. Жінки лишили її з кубиками й пішли до кабінету.

— Я готова записати її до вас, — сказала Майя.

— Чудово! Коли хочете почати?

— Негайно.

— Ем, це трохи незвично. Зазвичай нам потрібно два тижні на обробку заяви.

— Від нас несподівано пішла нянька.

— Прикро це чути, але…

— Міс… вибачте, забула ваше ім'я.

— Кітті Шам.

— Так, міс Кітті. Перепрошую, ви бачите отам зелене авто?