Григорий Темкин – Зоряний єгер (страница 36)
Події розвивалися з приголомшливою швидкістю. Покрутившись навколо модуля на значній відстані й переконавшись, що світлові спалахи не несуть небезпеки, бульби спершу наблизилися до апарата впритул, а відтак, спритно чіпляючись відростками за гладкий корпус, почали бігати просто по ньому. При цьому в кінцівках у них з’явилися якісь предмети.
— Метал. Титан з ванадієм, — поглянув на аналізатор Лін.
— Інструменти! — зрадів контактолог.
— Або зброя… — додав Суханов.
Розібратися, що саме за інструменти тримали в руках аборигени, не вдалося: кілька разів обстукавши своїм приладдям поверхню модуля, ця група бульб відкотилася до кущів. Їх місце зайняли інші, що відрізнялися ядучо-зеленим відростком. Знаряддя, які принесли з собою новоприбулі, були суттєво більші й мали явно рубаюче призначення.
— Вони рубають модуль, — відзначив Суханов.
— Це ритуал! Форма вітання! — вигукнув Фарро.
Капітан знизав плечима.
Лін показав пальцем у кут екрану.
З кущів з’явилася нова група аборигенів, які різкими енергійними поштовхами котили напере себе в декілька разів більшу від найоб’ємистішого з них — не менше двох метрів у діаметрі — бульбу. Відростки на гігантській бульбі були однаково прозорі й безбарвні. Неподалік від модуля процесія зупинилася, й маленькі бульби почали смикати велику за відростки в якійсь дивній послідовності — як здалося Фарро, в шаховому порядку.
— Ритуальне доїння на честь прибульців, — сказав Суханов.
— А чом би, власне, й ні? — присікався контактолог.
З одного відростка, зверненого до модуля, вдарив тугий струмінь. Шиплячи й випаровуючись, рідина потекла по обшивці.
— Соляна кислота, — повідомив бортінженер.
Бульби змінили систему посмикувань, і струмені полилися з інших відростків.
— Сірчана кислота, плавикова… — читав покази аналізатора Лін. — Це кепсько. Плавикову корпус довго не витримає. А зараз пішла вугільна…
— Ну, хоч газованою водою пригостили, — сказав Суханов. — Ви любите содову, Фарро?
— Зачекайте, не до ваших жартів, — стурбовано похитав головою контактолог.
Те, що відбувалося внизу на планеті, подобалося йому все менше й менше.
Упевнившись у кислототривкості модуля, бульби перестали поливати його й кудись розбіглися. На майданчику не залишилося жодного аборигена.
— Невже пішли?.. — кволим голосом сказав Фарро.
— Поховалися, — припустив другий пілот.
На підтвердження його слів у кущах щось гримнуло, модуль хитнувся, і на його обшивці з’явилася значна вм’ятина.
— Ага, — сказав Суханов. — Вони й гармату притягнули.
— Ось тобі й «неагресивні». — Капітан з невдоволенням подивився на Фарро.
— Ймовірно, вони налякалися. — Контактолог схопився з крісла і забігав по рубці. — Треба показати їм, що у нас мирні наміри. Треба негайно заспокоїти їх, капітане!
— Гаразд. Випускайте Лу.
Бортінженер натиснув кнопку мікрофона:
— Виходь, Лу. Програма один. Мирні наміри.
Аборигени, які знову було зібралися біля модуля, відскочили: з прихованих гучномовців потекла плавна спокійна мелодія, синтезована найкращими екзопсихологами Землі. У музиці не було жодної збудженої чи агресивної ноти, вона була саме умиротворення.
Слизнула вгору одна з пластин обшивки, на ґрунт опустився трап, і по ньому назустріч бульбам, що сновигали назад-вперед, вийшов Лу — високий, плечистий, величний, у парадному скафандрі астронавтів: андроїд зовні не повинен надто відрізнятися від тих, хто піде після нього. Але він має й справити перше, сприятливе враження на представників інопланетної раси. Від Лу віяло впевненістю і спокоєм — він був спроектований так, щоб випромінювати спокій і гідність. Штучна людина, що не знала ні страху, ні емоцій, окрім передбачених складною програмою, зробила крок, другий. Поволі почала піднімати руки з широко розкритими долонями — жест, який можна зрозуміти лише однозначно: «я йду до вас без зброї». Програма «Мирні наміри» передбачала, що андроїд затим плавно розведе руки в боки долонями вгору, широко посміхнеться, скаже декілька неголосних співучих слів привітання…
Андроїд не встиг виконати навіть першого руху. Натовп аборигенів вихором налетів на Лу, перекинув його, і штучна людина зникла під ворухкою масою бульб.
— Лу більше не функціонує, — лаконічно оголосив бортінженер.
— Як це? — вжахнувся Фарро. — Що вони роблять?!
— Вони його розчленовують, здається, — сказав Лін.
Від купи над андроїдом відокремилася бульба й покотилася в кущі, трьома відростками притискуючи щось до білястого тіла. Бортінженер зупинив кадр, дав збільшення, і сидячі в рубці «Вагабонда» побачили, що в кінцівці бульби затиснута людська п’ясть — широка чоловіча п’ясть із п’ятьма пальцями, відокремлена від руки якимсь гострим предметом, — з тією лише різницею, що з рожевої плоті стирчали не скривавлені сухожилля й кістки, а різноколірні дротини й шматочки пластикового каркасу.
— Вони його прикінчили, — сказав Суханов. — Ви не жалкуєте, Фарро, що послали його, а не вас?
— Огидно… Варвари… Звірі… — На очі контактолога навернулися сльози.
— Ліне, ви не зачинили двері в модуль! — гаркнув капітан.
— Пізно, капітане, — винувато сказав бортінженер. — Вони вже там. — Лін увімкнув внутрішні камери модуля.
Близько десятка бульб, які казна коли закотилися в модуль, уже сновигали по кабіні, всюди вдаряючи, тицяючи, натискаючи своїми незрозумілими знаряддями. З панелі управління бризнули іскри електричного розряду, й камери вимкнулися. Лін знову перевів екран на зовнішній огляд — світлова пульсація модуля також припинилася.
— Хороший був модуль, — сказав Суханов.
— Ну, де ж ваш контакт? — Капітан люто втупився у Фарро.
Контактолог виглядав так, ніби його самого, а не андроїда, розчленовували аборигени.
— Я помилився, капітане, — прошепотів він посірілими губами. — Це не просто негуманоїди. Це монстри. Маніяки-руйнівники. Навіть якщо у них є якась логіка, ми ніколи не зрозуміємо її. У нас немає з ними жодної точки дотикання. Контакт неможливий, Суханов мав рацію.
— Ні, Фарро, я не мав рації, — несподівано промовив другий пілот. — Контакт можливий.
— Потрудіться пояснити, — наказав капітан, з болем спостерігаючи, як із модуля викочуються навантажені відламаним устаткуванням бульби.
Всі решта відвернулися від екрану й дивилися на Суханова.
— Пояснюю, — сказав Суханов. — І пропоную пригадати, як споконвіку людина чинила з незрозумілим. Нова тварина — треба вбити її й скуштувати. Рослина, дерево — зрубати, перевірити, як воно горить, як обробляється. Цікавий матеріал — розколоти його, щоб уся структура була мов на долоні. Прилетіли на нову планету — по зразку від флори й фауни в гербарій і в банку з консервантом. А коли в Гобі знайшли Чорний Циліндр, не забули? Всі сили науки були кинуті на те, щоб відколоти від нього хоч крихту. На аналіз, так би мовити. Кислотами його пекли? Пекли. Пневмодолотами довбали? Довбали. Жорстким випромінюванням опромінювали? Опромінювали. Навіть лазером різати намагалися, та нічого не вийшло. Але хіба наші земні допитливці здаються? Якраз перед нашим стартом я чув, що інститут гравітації запропонував нову методу розщеплювання Чорного Циліндра. То що ж це? А ось що: пізнання незрозумілого через руйнування. З цікавості. І нетерплячості. Дві найбільш, далебі, стійкі риси гомо сапієнса. Людству завжди з суто дитячою нетерплячкою кортіло дізнатися: а що там усередині? Лише діти ламають свої іграшки, а старші люди розбирають на елементарні частинки речовину і дроблять у лабораторіях інопланетні знахідки.
— Щоправда, в людини Землі між миттю отримання й початком «розбирання» минають місяці, часом роки, — відзначив капітан.
— Це в дорослих, капітане, — відгукнувся підбадьорений Фарро. — А мій син розібрав модель дискольота до останнього вузла, не встиг я йому вручити подарунок.
— І потім, час у даному випадку — поняття кількісне. Тим більше що в аборигенів ритм життя разів десь так у дванадцять вищий від нашого. Гадаю, те, що ми впали їм з неба на голову, для них наразі абсолютно незрозуміло й страшенно цікаво. Той-таки Чорний Циліндр. Який вони, як і ми свій, пізнають, руйнуючи. Тобто аналізуючи. Цей прояв цікавості на манір людини й є точкою дотикання, — закінчив думку Суханов. — Дивіться! — він кивнув на екран.
У модулі вже нікого не було; вочевидь, усе, що можна було звідти витягнути, аборигени вже витягли. Тепер перед модулем стояла горбкувата, неправильної форми куля з наскрізним отвором і загнутими металевими відростками, за які її відчайдушно розгойдували дві вібруючі від напруги бульби. Перед отвором виникла легка світна хмарка. Відтак хмарка загусла, налилася важкою, іскристою силою — і раптом перетворилося на тонкий, мов палець, промінь. Промінь упав на один з якорів, і лапа, запузирившись, переламалася навпіл.
— Ну що, переконалися, Фарро? — гмикнув Суханов. — Усе як у людей.
— Все як у дітей… — поправив Фарро.
І вперше з початку контакту посміхнувся.
ЗОРЯНИЙ ЄГЕР
З гучним виляском розкрився гальмівний парашут. Космобот, немов кінь, якому на всьому ходу підтягли поводи, задер сріблястий краплеподібний ніс, скреготнув колесами по посадковій доріжці й зупинився.
До космобота неквапливо підповз величезний трейлер, присмоктався ребристим рукавом авторозвантажувача до люка під днищем.