Григорий Сковорода – Українська байка (страница 98)

То й знатиме — варене чи печене, На  те колючки є у мене!  — Іде  Косар і, може  б, проминув: Будяк його  колючками шпигнув. Розсердився козак — і замахнув косою... Пропала чвань  з дурною головою! Василечки ростуть  собі,  цвітуть, Їх гріє  сонечко, і вітрик їх гойдає, І нічка  тихая  росою умиває; Кругом — як  рай:  і бджілочки гудуть, І пташечки, радіючи, співають, Трудящу долю  звеселяють, І всім  дарма, Що  Будяка на пригорну нема. Давно на світі  ходить  рада, Що  гріх пишатися і других  зневажать, А треба  пам’ятать: Хто вище  злізе  — дужче  пада.

ЛИСИЦЯ-ЖАЛІБНИЦЯ

У тихому  гаю Лисичка щастя мала, Як  у своїм  добрі,  жила, гуляла; Ніхто  її там  не лякав, І вдень, і ввечері там  соловей співав, І пташки пурхали, зозуленька кувала; Скрізь зеленіло, все цвіло; Так гарно, любо  там  було. Лисиця так  собі  казала: — От де по правді  можна жить І доленьку хвалить, В добрі  кохаться, всіх любити, Ніколи зла і кривди не чинити! — Якби  ж то правдонька щербата не була, То,  може, й справді б так  жила. Раз  на калині недалечко Угляділа вона  гніздечко; Сиділи пташки там. — Ох,  — каже, — як  не гріх котам Таких  малесеньких, безвинних не жаліти! І їм же хочеться на світі  жити... Ну,  вже  коти!  Десь  на лихо  вони Вродились, вражії  сини, Не  тільки  вдень  — вночі  поживу бачуть, Не  бачать  тільки, як  горюють в світі, плачуть... Зажерливих пройдисвітів таких Я перевішала б усіх...  — І жалібниця щось  сказати ще хотіла, Аж пташки із гнізда  додолу  якось ляп  — Лисичка зараз  хап та хап — Прехорошенько всіх поїла... Як  жалібно співати почала, А он  на що звела! Лукавий чоловік словами нас  голубить, Неначе всіх і жалує, і любить, Для  правди, для  добра  живе, Як  по воді  пливе; А ближче придивись ти — І видно, що  виля  хвостом: Помажу, мов,  медком — Солодше буде з’їсти.

ЛАСТІВКА Й ШУЛІКА

Трудяща Ластівка край  берега  літала, Земельку мокрую збирала, Щоб хатоньку собі  зліпить, Щоб де було  і їй,  і діткам  жить, Тихеньку долю  веселити,