Григорий Сковорода – Українська байка (страница 97)
— Прощай! — сказав Осел. — Навідайсь ще коли,
Бувай здоров, небоже!
Таких суддів, такої похвали
Не дай нам, Боже!
НА ТОКУ
Раз Півень, риючись даремно у садку,
Побачив ворох жита на току
І зараз кинувся туди хазяйнувати,
Ще й Курочку покликав помагати.
Прийнявся Півень жито розгрібать
І буйні зерна вибирать.
Недовго довелось клювати,
Бо вийшов Господар із хати,
Гостей непроханих пугнув,
А Півень, мов наперекір, гукнув:
— Курлю! Який се чорт там ходить? —
Неначе доглядає, а не шкодить.
— Ще й розкудачився!.. А киш відсіль! —
Гукає Господар і зозла кинув бриль.
Злетів на лісу Півень, сорому не знає,
А Курочка пішла тихесенько сама.
— Ох, то-то, то-то, то-то, — промовляє, — свого нема...
Навчає баєчка великого й малого,
Бо заповідано давно,
Що краще зернятко своє одно,
Ніж цілі ворохи чужого.
І не на свій, як кажуть, коровай
Очей не поривай.
БУДЯК І ВАСИЛЬКИ
Давно колись весела воля,
Гуляючи посеред поля,
Насіяла Васильків цілий лан.
Де взявсь Будяк, на пригорку розцвівся,
Пишається, неначе пан.
І просторікать заходився:
— Ой ви, Василечки, бадиллячко дурне!
Чи бачите мене?
Я вище вас, мене усюди видно,
Не тільки вам — усім завидно,
Красуюся, як в огороді мак, —
На те ж то я й Будяк! —
Василечки зашамотіли
І нічогісінько сказати не схотіли,
А він базіка знов: — На вас я подивлюсь —
І засміюсь;
Химерні ви, малі, мене ж усяке знає:
Червона голова, ще й медом припахає,
Та тільки зась! Мене
Ніякая скотина не нюхне! —
Не втерпіли Васильки, обізвались:
— Що ж будемо робить — такі вже повдавались!
А все ж таки і ми
Буваєм між людьми:
Світилочки нас на весілля просять,
Ще й стьожечками приберуть;
Нас на йордань зимою носять
І на кутю на покуті кладуть.
Ти через лад пишаєшся, Будяче;
Гляди, базікання ледаче
До лиха доведе...
Он-он Косар іде!.. —
Будяк спесиво подивився,
Ще більше розходився:
— Косар?! Нехай лиш вражий біс
Поткне свій простий ніс, 
