Григорий Сковорода – Українська байка (страница 99)

І Бога, і людей  хвалити. Сидів  Шуліка на вербі І так  до неї  обізвався: — Дивуюсь я тобі,  — Не  раз  я придивлявся, Усе ти між  людьми і не боїшся їх, Пройдисвітів таких, Не  тільки  що  під стріхою  співаєш, Ще  й у вікно літаєш... От хоч і я — не в тебе  вдавсь, Шулікою на світі  звуся, А лиха  від людей  набравсь, І зло  бере,  а все-таки боюся; Досадно стане  хоч кому: Тобі  привіт, мені  біда велика. — А та йому: — Я — Ластівка, а ти — Шуліка; Я людям не чинила зла, Де не була, А ти подумай, пане-брате, Яке  життя  твоє  завзяте: Ввесь  вік курчат  і пташечок хапав, Ні  ласки, ні жалю  не знав. Давно-давно мовляють люде: Що  добренько роби, то добре  й буде.

БІЛОЧКА

Пухнату Білочку до себе  Лев прийняв, Навіщо й як  — того  ніхто  не знав, Бо  не довідались сороки-цокотухи; Вони  б усюди  брехні  рознесли, Зробили б бугая  із мухи: «І так,  і перетак, ми  бачили,  були». Дознався я,  що  Білочка служила, Нічого не робила; Було  їй сказано: нікуди не втікать І панову хандру  потроху розважать. Марудна служба, що  й казати: Аж жижки трусяться скакати, А тут сиди, очицями моргай. Наш вік біжить, не скажеш: потривай. І Білочка свого  діждала  — Старенька і беззуба  стала; Пора прийшла — І службу  відбула. За те чумацький віз оріхів  наділили; Хоч слово  панове справдили, Аж любо  глянути — оріх в оріх, — Цілісінькую б зиму, дякуючи, їсти, Та тільки  що  ж? Дивись на них: Дали  тоді,  як  нічим гризти. Є приказка весела: їж, Коли роток ще свіж, А то,  як  прийде час,  зов’яне, Тоді  ніщо  вже  не загляне.

ЩУКА Й КІТ

Один  мордатий Кіт  до Щуки учащав; Пройдисвітка зубата  знала, Чого  хвостатий кум  бажав: До берега  частенько припливала І щиро куманька свого Карасиками шанувала, А Кіт  і не цуравсь сього, Бо  жирная мишва вже  приїдаться стала. Раз  каже  Щука так  йому: — Возьми мене  мишей ловити. —