Григорий Сковорода – Українська байка (страница 100)
Дивуючись, кум глянув на куму
Та й засміявсь: — Надумалась дуріти!
Не навтішаєшся таким добром;
Карась і сам у рот тобі ускочить,
А хитрая мишва так іноді морочить,
Що треба буть мудрованим Котом,
Щоб висидіть, неначе неживому,
І оком не моргнуть;
Буває, що всю ніч стрибаєш по-дурному
І ні однісінькій не вдасться в’яз звернуть. —
А Щука на своє хилила:
— Ет, вигадки! Велике діло — миш;
На що ярші — і тих не раз ловила...
Піду-бо я! Хоч раз мене потіш. —
Ніхто не бачив, тільки зорі,
Як ласий кум і шустрая кума
Через садок попхались крадькома
І зачинились у коморі.
Кіт на полицю зараз же стрибнув,
Бо там давненько був,
А Щука у куточку
Сховалася за бочку.
От перед світом Кіт довідаться біжить —
Аж Щука без хвоста лежить:
Прокляті пацюки одгризли.
— Бач, серденько, в яку біду ми влізли!
Хвоста й нема...
Ніхто не винен — ти сама, —
Мурличе Кіт, — се справді штука!
Ну, що ж його тепер робить?
— Голубчику, рятуй! — тут простогнала Щука. —
На світі дай мені пожить...
У став мерщій пусти мене, мій друже,
До світа тут не доживу...
Хоч і нема хвоста — байдуже,
Як-небудь попливу. —
Побачив Кіт, що діло препогане,
Що, може, і йому вона в пригоді стане, —
Узяв куму, на спину примостив,
Поніс до ставу та й пустив.
Пішла між рибами про неї всюди слава;
Сміються всі, карасики найбільш:
— Догралася! Тепер мовчи та диш,
Безхвостая проява!
На світі живучи, довіку вчись;
Що наробила здуру Щука —
Се всякому наука:
Чого не тямиш — не берись.
ПАЛЯНИЦЯ Й КНИШ
Сиділа у печі хороша Паляниця;
На господиню стала гомоніть:
— А щоб їй так і сяк! І докіль тут сидіть?
У очі вилаю, бо невелика птиця!..
— Мовчи та диш! —
Озвався у куточку Книш.
Коли не людям байка пригодиться, —
Не всяка стежечка без спориша, —
То, може, знайдеться такая Паляниця,
Що іноді послухає Книша.
ШЕЛЕСТУНИ
В одній долині, під горою,
Високий явір зеленів;
Край берега над чистою водою
Широкі віття розпустив;
Листочки з вітриком, жартуючи, шептались: 
