Григорий Сковорода – Українська байка (страница 96)

І довгоногий, і носатий, І ззаду  й спереду козак!  — Недовго Жаби навтішались, Бо  виявилось те, чого  не сподівались. Лелека зразу  холоду  нагнав І Жаб  дурних  клювати добре  став,  — Найбільше молодих вподобав він  ковтати: Що  день  — десятків два — і поминай як  звати! — От тобі,  — кажуть, — дожились! — І знов  благати Долю  поплелись: — Ой  Доле,  змилуйся в пригоді! Напало лишенько, та й годі: Король просвітку не дає, Клює нас  та клює! — А годі вам,  не докучайте! У вас усе недобрий час,  — Сказала Доля, — вибачайте! Просили двічі — буде з вас.  — Прийшлося Жабам горювати. — Немає правдоньки, і де її шукати? Нум  плакать, нум...  — І досі  нумкають на глум. Не  гріх сказать, що  й люди  так,  як  Жаби, Частенько дурощі  снують, А доснуються до нахаби, — Тоді  вже  лихо  тчуть.

ОСЕЛ І СОЛОВЕЙ

Раз  у вишневому садочку Лежав  Осел  у холодочку. Побачив він  між  рястом Солов’я І став  йому  гукати: — Здоров, співун!  Насилу вглядів  я; Який маленький ти,  а кажуть, що  горлатий. Ану лишень утни! Казали у дворі  індики, Що  ніби  ти співать мастак великий, Чи,  може, брешуть, вражії  сини? Ану,  нехай  і я почую, Яку  там  пісню ти вдереш — Веселую  чи жалібну якую; Тут сила  не в тому  — яку,  а як  утнеш!..  — І Соловей почав  співати; Лунає  пісенька на ввесь  садок; Лежить і слуха дурень  головатий, Неначе справді знає  прок. А Соловей аж горло  надриває І на всі заставки співає: Щебече, і свистить, І тьохкає, і торохтить. На  що  вже  горобці — і ті попритихали І прислухаться стали. Замовк співун і на Осла  глядить, — Чи  буде,  мов,  хвалить? — Ну,  молодець! — сказав суддя  ухатий.  — Хороший птах; Хоч невеличкий, та горлатий... Ти,  мабуть, виплодивсь не в наших сторонах. Коли б ти нашого наслухавсь півня, Тоді  б ще краще заспівав; Хоч він  тобі  й нерівня, А все-таки хоч трохи  б перейняв. — Такої  похвали співун не сподівався; Якби  був знав, То й не співав. — Прощайте, дякую!  — він  до Осла  озвався.