Григорий Сковорода – Українська байка (страница 94)
А капосній Лисиці
Аж весело креснуть його по пиці.
Недужий лиходій і стогне, і харчить...
Аж бачить — і Осел біжить,
Щоб і собі хоч раз його вбрикнути;
Лев голову підняв, силкується гукнути:
— Ой, де ж ти, смерть моя!
Закрий мені навіки очі,
Щоб вже не бачив я
Зневаги тяжкої дурної поторочі. —
І справді тяжко, що й казать!
От до чого силенний Лев дожився;
Бодай би був не народився,
Як так життя своє кінчать!
Хоч соромно, а можна прирівняти
І деяких людей
До тих звірей.
Не треба людям забувати:
Хто вік по-божому прожив,
Ніколи зла і кривди не чинив.
Того до смерті будуть поважати
І добрим словом поминати.
ХАЗЯЙКА І ЧЕЛЯДКИ
Колись жила Госпоженька старенька,
Багата і скупенька,
Два віки б то, чи що, хотіла жить;
Ввесь день клопочеться і не приляже,
Вночі не переспить.
— Ви б заспокоїлись, — було, хто-небудь скаже. —
І докіль турбуватись вам?
Нехай би вже унукам та синам. —
Бабусенька була розумниця велика,
Усе, було, одно твердить:
— Давненько сказано: своя рука владика,
Мене вже, серденько, не вчить. —
Були у неї дві Челядки;
Трудненько було жить,
Обридли їм бабусині порядки —
І у неділеньку приходилось робить;
Не те щоб погулять — нема коли й заснути,
Як добрі люди сплять;
Се б від такої тяжкої покути
Хоч куди видно утікать;
Поляжуть спать — не вспіє сон присниться,
Госпоженька вже й гомонить:
— Вставати час! На світ благословиться!
Вам тільки б спать, а діла не робить. —
У хаті півень був, здоровий та горлатий,
Челядкам він спокою не давав,
Раніш усіх заходиться співати,
Неначе панії, він щиро догоджав.
Прийшла Челядкам думка злая,
Щоб ворога де-небудь діть:
Притихне, мов, яга старая,
Пізніше буде їх будить.
— Де півень? Де? — Госпоженька питає. —
Уранці був, недавнечко співав...
Шукайте! Може, він в чужім дворі гуляє!
Догляділи?! Ви й раді, щоб хто вкрав! —
Челядки бігають, неначебто шукають,
Хазяйку, сміючись, вони перекривляють:
— Уранці був! Недавнечко співав! —
А півня й слід пропав.
Не довелось Челядкам довше спати,
Дурна надія — вийшло гірш: 
