Григорий Сковорода – Українська байка (страница 93)

От зараз  я попорядкую... — Щось та не так  — і я вже  чую,  — Озвавсь Осел.  — Ні,  мабуть, не втнемо. — А Малпенко йому:  — Та ну-бо, — каже, — годі! Не  знаєш ти: музиці грать  — Не  горобців полохать в огороді... Послухайте, кому  і де сідать: Ведмедику — під липою старою, А Цапу  треба  під вербу, Ослові — на горбу, Я примощусь під бузиною. — Заграли знов  — ще гірш  нема  ладу. Якраз на ту біду І Соловей тут опинився, — Вони  до його:  — Ну,  мастак, Ти здорово співать навчився, Кажи по правді, що  і як? — А що  ж, — він  каже, — вибачайте, Ні  те ні се, Хоч десять  раз  пересідайте, Немає хисту  — от і все. Почув я раз  — старі  сміялись люде, Що  квач  притикою не буде; Питаю: як?  — А так,  як  бач, Причина невелика: Якая  ж із квача  притика, Коли він  квач?

ПІВЕНЬ І ПЕРЛИНКА

Під  тином Півень, біля  хати, Знічев’я смітник розгрібав І, квокчучи, там  дещицю клював, — Наїдку не було,  а так  — аби  клювати. У сміттячку углядів  якось він Блискучу кругленьку Перлинку І дорогу  таку  новинку Узяв  та й викинув під тин. — Не  хочу я таких  дурних  новинок, — Промовив він,  — нащо здалась вона? За жменю цих  цяцькованих Перлинок Не  дав би я і зернятка пшона, — Нехай дурний індик ковтає. Так  недотепа-неборак Ганьбує те, чого  не знає, І думає, що  добре  так.

ЛЕВ-ДІДУГАН

Лев-дідуган на світі  довго  жив; Багато лиха  наробив; На  старість підтоптавсь, нема  вже  тії сили, Що  при  здоров’ї мав! І ноги  трусяться, і очі помутніли — Зовсім нікчемний став; Лежить, одкинув хвіст і смерті  дожидає, А ще ричить і зозла позирає, Неначе хоче  настрашить. Минулися вже  тії роки, Що  розпирали боки, — Тепер усяк  йому  віддячить норовить. Колись він  скрізь страшив, тепер  у верболозі, Як  той  горох,  мовляли, при  дорозі, Хіба не схоче  хто,  той  тільки  не вскубне. Кабан кликом під боки  стусоне; Жаднюга Вовк  рвоне його  зубами; Бугай  товче  рогами; На  що  вже  Зайчик-стрибунець — І той  урве  хоч хвостика кінець,