Григорий Сковорода – Українська байка (страница 85)

СНІГУРІ ТА СИНИЧКА

Снігур, в гаю гуляючи, Синичку кохав І, скачучи на дубочку, Любенько співав: — Биструшечко, вертушечко, Синичко моя! Чом  не скачеш ти до мене, Як  до тебе  я?..  — Усміхнулася Синичка І хвостиком верть: — Нагадав хтось  тобі  лихо, Як  тій козі  смерть. Нам  з тобою, Снігурику, Під снігом не жить,  — Буде  мене  в чужім  краї Ясне  сонце гріть...  — Минулося теє  літо, Настигла зима; Сидить Снігур  на дубочку, Синички нема. В гаю вітер  повіває І снігом снує; Снігур  сидить на дубочку І плете  своє: — Биструшечко, вертушечко, Синичко моя! Чи  згадуєш ти про  мене, Як  про  тебе  я? — Підморгують вражі  Галки: — Отак, перетак! Розійшлося коханнячко: Та — в ріпу,  той  — в мак... — Обізвалась у ліщині Старая Сова: — А що  ж, — каже, — на сім світі Усяке  бува. Довелося й мені  бачить: Не  в однім  дворі Отакії  точнісінько Сидять Снігурі.

МАНДРІВКА

Над  річкою стояв  великий гай, Зимою — затишок, а літом  — божий рай; Усяка  пташечка, радіючи, співала, Весну  і літо  привітала. В тому  гаю два Голуби  були І, як  брати, любесенько жили, — Дай,  Боже, так  і людям жити. Чого  б, здається, ще хотіти? Кохати б доленьку свою І воркувати мило, тихо,  — Так  ніт же! І в гаю Никає завидюще лихо. Знайшовся божевільний Шпак І брата  меншого він  став  дурить  брехнею І так,  і перетак: — Що  ви пишаєтесь долиною своєю, Коли ще більше  світа  є? От хоч і я — життя  своє До вашого не прирівняю, — Я більше  бачив, більше  знаю, Бо  дома  не сиджу; Не  брешучи, тобі  скажу: У вашу  сторону я в гості  прилітаю,