А, летючи сюди, усюди побуваю,
До всього придивлюсь
І розуму, як кажуть, наберусь.
У вашому гаю — що можна тут побачить?
Вівчар між нивами манячить,
Нічого дивного нема,
А там — подумай ти, небоже, —
Стоїть тобі гора, на тій горі зима,
А під горою літо боже:
Скрізь зелено, усе цвіте...
Чого там не росте?
Від ласощів аж віття гнуться,
Не знаєш, до чого й сунуться:
Мигдалики і виноград, —
Їси, їси, аж рад.
Тут тільки й ласощів, що просо та пшениця...
А що таке, спитать би вас, жар-птиця?
Диковинки такі, як там,
І не присняться вам.
Наслухавсь Голубок Шпакової дурниці,
Аж крильця трусяться летіти до жар-птиці.
І став він братові казать:
— Я хочу, братику, летіть побачить світа;
У нас іще багато буде літа,
Далеко вспію облітать.
Почув би ти, що Шпак розумний каже, —
Завидно стане хоч кому. —
Брат здивувавсь і так сказав йому:
— Шпак нісенітницю таку тобі розмаже,
Що й груші на вербі ростуть!
Шпаки, я знаю, брешуть дуже,
А дурні їм і віру ймуть.
Не гріх, не жаль тобі, мій друже,
Мене покинуть і майнуть?
Нас птиці осміють:
Жили, жили та й розлетілись...
Хіба ж на те ми подружились,
Щоб потім плакать, жалкувать?
І день і ніч я буду сумувать;
Чи хмара набіжить, чи ворон де закряче, —
Я думатиму, де ж то він,
Голубчик мій? Серед чужих долин
Лежить в недузі, може, плаче?
Не матиме покою серденько моє... —
А братик знов своє:
— Не надовго ж я хочу полетіти —
На тиждень чи на два, а потім і вернусь,
І знов ми будемо з тобою вкупі жити;
Не бійся, братику, я ж не боюсь;
Побачить хочеться мені жар-птицю дуже.
Про все, про все тоді, мій друже,
Я розкажу тобі: де був,
Що бачив, що почув, —
Я облітаю всі куточки...
— Бог знає, — каже брат, — чи доживу... —
А сльози капають тихенько на листочки
І падають росою на траву.
Не помоглось — летіти та й летіти!
— Прискучило тобі зо мною жити, —
Промовив брат, — нехай і так,
Нехай сміється Шпак;
Мене згадаєш, милий друже,
І пожалкуєш дуже, дуже...
Остався Голуб сам; сумуючи, сидить;
А неслухняний брат летить, летить...
