Григорий Сковорода – Українська байка (страница 87)
Де не взялась на небі чорна хмара,
І блискавка, і дощ, неначе божа кара.
Злякався Голубок
І на суху вербу спустився;
Як не ховавсь, як не тулився,
А все-таки як хлющ обмок.
Переполох затих, і сонечко пригріло;
Він далі полетів, а лихо знов приспіло.
У полі пасіка стоїть;
Під деревом пшоно розсипане лежить;
Голодний Голубок зрадів, не оглядівся —
Під сіточкою опинився,
Бо то принадонька була.
Чи сіточка гнила,
Чи так воно вже склалось —
Хоч ніжку натрудив, хоч крилечко пом’ялось,
Одначе вирвався і полетів.
Одуматься не вспів —
Назустріч знов біда велика:
На його кинувся Шуліка;
От-от би Голубок пропав, —
Де взявсь Орел — і ворога прогнав.
Не стало сили більш летіти;
У хуторі під тином він присів,
Щоб трошечки спочити;
Сидить, задихався, змарнів,
І труситься, і хниче.
Біда біду, як кажуть, кличе:
Десь хлопчик недалечко був,
На його цуркою шпурнув
І в голову якраз ударив дуже...
— Ой, де ж ти, братику, мій друже! —
Схопившись, крикнув Голубок —
І повернув у рідний свій куток.
Де й сила тая узялася;
Яка біда над ним стряслася,
А, як стріла, він легко полетів
Туди, у тихий гай, де Бог благословив.
— Ой краю мій, мій раю!
Тебе я привітаю! —
Промовив він, спускаючись у гай.
Розвеселив він брата невзначай;
Всю ніч вони тоді не спали
І тихо, любо розмовляли,
Аж покіль сонечко не піднялось;
Жаль, що розказувать прийшлось
Не про диковинки, а про лиху годину.
— То Шпак мудрований хотів мене звести, —
Жалівся менший брат, — голубчику, прости!
Тепер тебе довіку не покину.
На крильцях правдоньки я баєчку пустив,
Щоб всякий знав і розумів,
Що в світі божому нема кутка без горя
Не тільки тут, а і по той бік моря.
Кому мандрівка сміх, кому усе дарма,
Хто вітриться кудись шукать якогось раю, —
Тому я приказку стареньку нагадаю:
Там хороше, де нас нема.
ВЕРЕДЛИВА ДІВЧИНА
Була собі Галя,
Дівчинонька краля,
І багата, і вродлива,
Тільки дуже вередлива, —
Усякому зась.
Вона теє знала 
