Григорий Сковорода – Українська байка (страница 84)

Сказала їм Бджола, — Мені шаноба скрізь була, Бо  я без діла не тиняюсь. А вам  — Однаково, що  тут, що  там,   Ви ні на кого  не жалкуйте; Обридло тут — туди мандруйте На  втіху павукам. Я про  охочих  до мандрівки Давно сказать хотів: Хто дома  зледащів, Тому  не жаль  домівки. Діди  мовляли їм колись: Ідіте,  ринде, Куди  інде,  — Нащо ви нам  здались? Там,  може, вас не знатимуть, То й риндою не зватимуть.

ГАДЮКА І ЯГНЯ

Під  дубом  у гаю жила  Гадюка, Непросипуща злюка: Усе, було, сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить. Мале  Ягнятко там  гуляло; Скік-верть, сюди-туди — Та якось під той  дуб і доскакало, Не  сподіваючись біди... Гадюка кинулась та й укусила, — От так,  як  бач, Безвинного занапастила. Ягнятко в плач, А потім  на травицю впало. — Ох,  за що  ж, за що?  — простогнало... А бісова  Гадюка знов  сичить: — Щоб тут гулять  не сміло! Ти,  може, затоптать мене  хотіло, Вас треба  вчить! — Ягнятко більше  не озвалось... На  світі  нажилось, награлось... Затихло... спить... Колись і між  людьми чимало Таких  ягнят попропадало. Тепер гадюкам час  сказать: Минулися вже  тії роки, Що  розпирали боки, — Дай,  Боже, правді  не вмирать!

ВІВЦІ ТА СОБАКИ

Один  заможний господар Надумався Вовків злякати. «Що, — каже, — той  вівчар  — Собак дві сотні  назбирати!» Здається б, і гаразд  було: Вовки полохать перестали, — Так  друге лихо  підросло: Свої  Собаки шкодить стали. Аж жаль  бере,  як  розказать: З Овечок перше вовну  драли, А далі м’яса  забажали Та й ну щодня Овець  качать. До осені  звели  отару... Зосталось, може, з пару, Та й тих упорали під темну  ніч, Щоб більше  не кортіло. На  се коротка річ: Дурний порядок — дурне  й діло.