Григорий Сковорода – Українська байка (страница 83)
Усяк се, може, чув.
— Що ж, Коню, ти? Попихач головатий...
Диковина тим возом торохтіть;
Велике діло борону тягати
Або снопи возить!
Он я: і череду у полі доглядаю,
Ввесь двір, кошару стережу,
До току побіжу —
Цілісінькую ніч не спочиваю! —
На річ таку Собаці Кінь сказав:
— Се, може, й правда, хто вас знає;
На світі всяк буває...
А я б тебе про от що попитав:
Коли б я не хотів у полі працювати,
Коли б я хліба не возив,
То що б стеріг тоді кудлатий
І що б він їв?
І люди є такі ледачі,
Мудрують по-собачи:
Ми, бачте, сила, ми — стовби,
У нас, мов, золоті лоби,
Ми громадяне,
А то все суччя копійчане,
Бадилля світове!..
Сказав би щось про Квачана такого —
І що воно й до чого, —
Та цур йому! Бо ще порве...
БДЖОЛА І МУХИ
Хтось Мухам набрехав,
Що на чужині краще жити,
Що слід усім туди летіти,
Хто щастя тут не мав.
Наслухались дві Мухи того дива
(Про се найбільше Чміль гудів).
— Тут, — кажуть, — доля нещаслива,
Дурний, хто досі не летів!
Покиньмо, кумо, Україну,
Нехай їй хрін!
Та помандруймо на чужину,
Аж до веселих тих долин,
Де доля кращая витає
І, може, плаче, нас ждучи...
Зими там, кажуть, не буває, —
Гуляй, безпечно живучи! —
Так одна Муха-цокотуха
Базікала з кумою вдвох, —
Коли поглянуть на горох —
Сидить Бджола та мовчки й слуха.
— Здоровенькі були! —
Обидві Мухи загули. —
От добре, що зустрілись з вами...
А нуте й ви збирайтесь з нами! —
На це Бджола сказала їм:
— Шкода! Я рідну Україну
Не проміняю на чужину,
Нехай се щастя вам самим. —
А Мухи разом задзижчали:
— Ось годі, не кажіть!
Жили ми тут — добра не знали,
Бодай би так не жить!
Не то пани, дурні селяни —
Усяке шкодить нам;
Щодня таке життя погане, —
Колись так буде й вам.
— Ні, я сього не сподіваюсь, — 
