Григорий Сковорода – Українська байка (страница 82)

Присунулась спочить. — Бач, — каже, — Горо милая, Дощу  не пожаліла я, Нехай тепер  шумить! — Шкода, — Гора  озвалася, — Сього не сподівалася Од тебе,  сестро,  я! Над  селами, над  нивами, Над  тихими долинами — Там  славонька твоя! На кожную стеблиночку Пошлеш одну  росиночку — І віку  додаси, А морю  широченному, Глибокому, силенному, Води  не надаси!  — Гора  сказала правдоньку. А я вам  дам  порадоньку, Як  жити  до пуття: Кохайте щиро правдоньку — І дасть  вам  Бог  одрадоньку Щасливого життя.

ГРОМАДА

Одваживсь Вовк  у Лева  попросити, Щоб старшиною до Овець Наставили його  служити... Лукавий молодець! Попереду він  кинувсь до Лисиці, Щоб тая  нищечком у Львиці Поворожила про  його; Лисичка здатна до сього: Крутнула хвостиком — і помоглося, — Все до ладу й прийшлося. Став  думать  Лев,  що,  може  б, і не слід, Бо  препоганий Вовчий рід,  — Та треба  ж іноді  і жінці  догодити... Тут як  би владить так, Щоб який-небудь неборак Не  здумав  шелесту зробити: Скрутив, мов,  як  хотів... І Лев звелів Кликнуть громаду на пораду. Ну,  чи громаду то й громаду... Зійшлись... Ніхто  нічого  не сказав... І Вовчик старшиною став. А Вівці  ж що?  Хіба ж вони  поснули, На  раді  стоячи? Про  їх же діло  йшло?.. От те ж то й лишенько! Овечок не було, Бо  не покликали — забули... А слід побуть  їм там! Панове громадяне! Ся  байка вам В пригоді, може, стане...

СОБАКА Й КІНЬ

Був  на селі  Квачан-собака, Кудлатий та товстий; Хвіст  здоровенний, як  ломака, І сам  такий страшний. Раз,  лежачи знічев’я на травиці У холодочку під кущем, Він  розбалакався з Конем Про  те, про  се,  про  всякії дурниці, А далі річ на те звернув, Що  він  у господарстві — сила, Не  те що  Кінь  або  Кобила, —