Григорий Сковорода – Українська байка (страница 81)

У гарному будинку на вікні Бриніли Квіти у макітрі; Тихесенько вони  гойдалися на вітрі, Радіючи весні. На  другому  вікні  стояли інші  Квіти: З паперу зроблені і шовком перевиті, На  дротяних стебельцях, наче  мак, — Хто йде,  дивується усяк... Чого  тепер  не роблять люде! Без  коней їздять, — ще колись І не такеє  диво  буде: От-от — дивись — На  місяць злізуть  панувати І там  почнуть По-своєму порядкувати, Ще  й земство заведуть... А покіль що  — повернем річ на Квіти. День  парний був; у холодку  спочити Ховавсь усяк. От справжні Квіти кажуть  так: — Ой  Вітрику, наш  милий друже! Навій нам  дощику мерщій, Бо  душно стало  дуже Скрізь по землі  сухій.  — А тії, шовком вбрані Квіти, Сміються з них: — Кому-кому — ще й вам  годити, — Не  бачили дурних! Навій їм дощику із неба... Нащо він  здавсь, коли  його  не треба? Поналива води  — Хоч не ходи. Не  слід їм,  Вітре,  догоджати, Бо  що  вони  за Квіти, треба  знати? Ще  тиждень поцвітуть, А потім  і посхнуть. Ось  ми  не простою красою — Сам  бачиш ти — І літом  і зимою Уміємо цвісти... — А вітер  віє,  повіває... Вже близько хмара... дощик накрапає... І зразу  зашумів — Долину звеселив... А тії Квіти, шовком вбрані. Попадали, неначе п’яні, — Пропала чвань! Тепер — куди  не глянь — Скрізь по двору  їх вітер  носить. Розумному, як  кажуть, досить.

ХМАРА

Над  селами, над  нивами, Лугами  та долинами Велика Хмара  йшла. Ні  жита, ні пшениченьки, Ніякої травиченьки Дощем не полила. Від степу від широкого До моря  до глибокого За вітром  потяглась. Над  морем гуркотаючи, Ввесь  день  не оддихаючи, Дощем вона  лилась. Діждала нічки темної — І до Гори  зеленої