Григорий Сковорода – Українська байка (страница 80)

Непрохана не лізь. — Стару  новинку, — каже  Муха,  — Десь  довелось тобі  почуть!.. Запевне, дурень  дурня  слуха... Велике діло  — проженуть! Не  можна в двері  — я в кватирку Або пролізу в іншу  дірку  — І зась  усім! Нехай ся байка мухам  буде, Щоб не сказали часом люде, Що  надокучив їм.

ВОВК  ТА ЗОЗУЛЯ

Надумавсь Вовк, що  жить  йому  погано: Не  з’їсть,  не засне  до пуття, Що  вік його  минає марно, Що  треба  кращого шукать собі  життя... Сидить він  раз  під дубом  та й куняє, Ніхто  його  не розважає, — Аж чує — на вербі, Між  листям десь, Зозуля закувала; — Ку-ку!  Добривечір  тобі! А що  се,  Вовчику, чи не журба  напала? Чи,  може, підтоптавсь? — Яке  там підтоптавсь! — до неї Вовк  озвавсь. — Тобі  усе,  паньматко, смішки! А декому ні кришки: Тут думка  неабияка Морочить козака. — Скажи ж мені,  нехай  і я почую, — Зозуля каже, — що  і як, Про  що  міркує неборак? — Прощайте, — от що!..  Помандрую, — Мовляє Вовк, — покину вас усіх. — От тобі  й на! Чи  справді, чи на сміх?  — Зозуля, сміючись, питає. — Вигадуєш ти,  друже  мій! — Розсердивсь Вовк  та й каже  їй: — Які  там  вигадки! Либонь, не знає, Як  кожен біс мене  ганяє, — Хотіли  б навіть  вбить! Ні,  годі вже  мені  терпіть Таку  лиху годину... Попхаюсь, серце, на Вкраїну, — Хороша, кажуть, сторона: Життя таке,  що  на! Там  люди  не страшні, шанують, привітають; Собаки там  нікого не займають, — Живи як  хоч,  де хоч ходи, Не  сподіваючись біди. — А Вовчі  норови ти де подінеш? — Пита Зозуля. — Тут покинеш? — Бодай тебе,  Зозуленько моя!  — Сміється Вовк.  — Вигадуєш дурниці... Хіба ж Вовки — Лисиці, І я,  мов,  і не я?.. Був  Вовком я і Вовком буду — Довіку  і до суду! — Ой  Вовче, Вовче, не хвались, — Промовила Зозуля, — стережись! Ось  не мандруй ти здуру, Бо  здіймуть з тебе  шкуру. Не  забувайте, земляки: Є й між  людьми такі  Вовки, — Про  других  — де тобі  як  виють, А самі  ж лихо  діють.

КВІТИ