Григорий Сковорода – Українська байка (страница 79)

А тут ще нікого й наймати: Робочий час  — пильнує всяк. Знайшовсь Осел-мастак — Його й найняв левади  доглядати, Проклятих горобців та гав ганяти. Осел  був чесний неборак, — Не  гріх сказать, що  слід би й людям так,  — Не  то щоб що — листка займать боявся. Одна  біда — що  недотепний вдався: Шкодливих горобців та гав Він  щиро так  ганяв, Що  витоптав всі кавуни і дині, Неначе буря  рознесла. Як  глянув  господар — і зозла  аж посинів, Вхопив рубель  та й ну гатить  по спині Сердешного Осла. А люди, сміючись, піддакують ще збоку: — Отак  йому,  отак,  щоб  знав, Як  з баштана робить толоку! А я б їм те сказав. Що  нічого  Ослові дорікати, Що  лучче  б розуму  спитати У того,  хто наймав.

МУХА Й БДЖОЛА

Весною Муха-ледащиця Майнула у садок На  ряст,  на квіти  подивиться, Почуть Зозулин голосок. От примостилась на красолі Та й думає  про  те, Що  як  то гарно  жить  на волі, Коли усе цвіте. Сидить, спесиво поглядає, Що  робиться в садку; Вітрець тихесенько гойдає, Мов  панночку яку... Побачила Бджолу близенько: — Добридень! — каже  їй. — Оддиш хоч трохи,  моя  ненько, Сідай  отут мерщій. — Та ніколи мені  сидіти, — Одвітує  Бджола, — Вже час  до пасіки летіти: Далеко від села. — Яка  погана, — Муха  каже, — На  світі  доленька твоя: Раненько встане, пізно ляже... Мені б отак  — змарніла б я, За тиждень би головоньку схилила. Моє  життя, голубко мила, — Талан як  слід: Чи  де бенкет, чи де обід А бо весіллячко, родини, — Такої  гарної години Ніколи не втеряю я: І їм,  і ласую  доволі, — Не те що  клопоти у полі І праця бідная твоя!  — На  річ таку  Бджола сказала: — Нехай воно  і так; Та тільки  он  що  я чувала, Що  Муху зневажає всяк, Що  де ти не поткнешся Або до страви доторкнешся, — Тебе  ганяють скрізь: