Григорий Сковорода – Українська байка (страница 78)

Морока і з дощем. Раз  якось хмара  наступила, Схопилась буря  і зломила Деревце бідне  з корінцем. — Бач, божевільне, так  і треба, — От тобі  й виросло до неба! — Озвалася Сова, — Сама  дурненька голова, Мовляв, біду собі  купила — Талан занапастила. Гай,  гай! Росло б, і розрослось, І виросло б, набралось сили, І хоч самому б жити  довелось, Біди  б не склалось... Світе  милий! Нам  лишенько через  таких, Та жалко й їх. Моторнії сини й онуки! Читайте байку  — для  науки.

ВЕДМІДЬ-ПАСІЧНИК

У темнім лісі,  за горами, Зібравсь усякий звір: Вовки, лисиці з ховрахами, Зайці дурні,  шкодливий тхір І ще там  деяких чимало Безпечно в лісі панувало. Була  і пасіка у них... Нехай, мов,  люди  не гордують, Що  тільки  все вони  мудрують У хуторах  своїх! От радиться громада стала  — Кому  б то пасічником буть? Лисичка зараз  і вгадала: Ведмедика кликнуть! Послухали і по-дурному Постановили, що  нікому Так  не впадає, як  йому. Не  то розумний — дурень  знає І скаже світові  всьому, Як  скрізь Ведмідь  той  мед тягає, — Так  де тобі! І не кажи, — Себе, мов,  стережи! Почав Ведмідь  хазяйнувати, У пасіці порядкувати: Щодня він  мед тягав Та в берлозі ховав. Дознались, кинулись до його  — І меду не знайшли нічого... До суду потягли, Прогнали злодія  старого Та ще й приказ дали: Заперти бісового сина На  цілу зиму  в берлозі. Ведмедику лиха  година: Зарився у лозі, Дарма, про  все йому  байдуже, Лежить та ласує  медком. «З тобою, — дума,  — милий друже, Нам  тільки  й жити  двом». Таких  Ведмедів на приміті Ще  трохи  є у нашому повіті.

ОСЕЛ І ХАЗЯЇН

Один  Хазяїн мав  леваду. Самому ніколи левади  стерегти, Бо  треба  дать у полі  раду, Щоб діла не звести,