Григорий Сковорода – Українська байка (страница 7)

Пухкий наприндя хвіст з пихи, полізла з шкури. Тоді  Кроти дивилися з нірок, Їй  заманулося побришкать, як  вельможі, Згори гукнула їм: — Кроти, небожі! Чи  можна бак Мізерно жити  так. Щодня із працею побиваться Для  корінця або  чи й гробачка, Да все лякаться Ужа або  Тхірка, У мряці, під землей нидіть пекельним жахом! А я...  дивітеся, без крил  літаю  птахом, В тіні  так  весело гуляю. Хто сміє  око  взвесть, де я проміж листків Найкращі з жолудків З вершечка обираю І де вгорі Вся  волохата тварь  не вадить  мні; А біднії  людці  так  дрібні, мов  комашки, У спеку  жнуть, мордуються, бідняжки! — Ошпечені Кроти, Селянська дрібна дич, Почувши Білки річ, Повірили з сердечной простоти, Мовляли: справді, се найкращеє создання! Да схаменулися ось  як  од дивування: Шуляк, пернатих кат,  під хмарою парив, Як  блискавиця, шасть  — да пишную й вхопив І, стиснувши в кігтях, попсув її мани. Хто в долі  — стережись, бо за спиной напасті.. Чи  довго  бак  додолу  впасти? Пани, що  в куцих  жупанцях, В коркових чобітцях, Ледве  держітеся на лаковім помості, Не  бришкайте, що  ми  здаємся ніби  прості; Ми  бачим інколи, як  злий  незгодний рок, Жартуючи із вами Да трюлнувши, дає  вам  жудкий врок... Тоді  бува  ніяковось з панами!

ОЛЕНЬ, РУСАК ДА ОСЕЛ

Олень, краса гаїв, З рогами, як  гільїни, На  яких  зрахував  б більш  двадцяти сучків Юрму  хортів  з одвагою розбив, Вродливий, сам  тулявсь  ні гадки  у ліщині. Тоді  же край  села  заліг  косий Русак. Вирлатий неборак, Почувши гав дворняги, У той  ж ліщинний ліс Чимдуж собі  дав тяги Да в хащнику стаївсь; Мов  на осиці  лист,  мізерний, без одваги, Як  в трясці, весь  тремтить: Листка сухого  шум,  дерев  безвинний шопіт, Як  тихий  суховій  лиш  трошки ворушить, Усе його  ляка, — аж вчув Оленя топіт «Тепер  лиха  біда!.. Ох,  — дума,  — уберусь! Дарма  що  скажуть трус, Всі-бо на мене  падкі!» Да й вдарився стрибать, дурний, во всі лопатки, Пробігши марно щось, пустий покинув жах, Вернувсь ізнов  в кущі  да,  ставши на дибках, Дививсь на бучнеє творіння; Побачив мирнеє того  хиління, Байдуж — удоволнивсь красой його  рогів.