Григорий Сковорода – Українська байка (страница 6)

Природа хоч копит тобі  здоровий дала, Дак  на рейменті бак  не швидкою ногой, Орудують із глуздом  головой. Повірте, звірі,  мні  доводиться сей  бриль: Я стаї всей  хортів  пускаю в вічі пиль; Хто є з звірей од мене  моторніший, Розумний, прохирніший? Здається, вже  ніяк Не  можна у хлівець  украстись од собак, — Аж дробини — катма!  — Тю,  на! Дивись, чим бришка! — Озвалася Мартишка. — Да як  же одличить тебе  з іним  звіром: З куницею, песцем, із пакосним тхором? За те, що  у хлівці  ви над  курками ручі, Не до ладу одіть  вас у царськії бучі... Пани! Чи  знаєте, кого  зобрать?.. Мні  якось совісно казать... Я вам  щодня все корчитиму пики й Стрибками буду утішать, Все царство буде реготать, Всі веселитьмуться — і злидні, і каліки!.. Да я же із прямим вселенія царем, Із чоловіком є подобная во всем. — Глянь, визвалася з чим,  мерзенная звірина! — Тут гаркнув Попугай, брехливий какаду. — Твоя  гидкая образина Кривить його  якось не до ладу. Сховай її, плюгаву! Я маю  мовну  річ,  певніший глузда  знак! Оддайте, звірі,  мні  державу! — Цур,  дурню!  Ось  удрав! Се так, Се б на лихо  пішло!  — крикнула Обез’яна. — Нехай я й погана, Яка  ж у тебе  річ? Дже  ж і сорока те гиркає все без глузду, Точнісінько як  ти,  не до ладу,  ізпусту, Незв’язну дич! Да ти ж чого  приплівся до звіряки?.. — Вся  рада,  кинув злих Да навіжених вяки Курям на сміх, Дала  звіриную корону Достойнішому Слону, За те, що  дюжий хоч,  всігда  розумний, тих, Пихою не надут,  ні злістію  іних. Коли б на уряд  по правді  обирали І в нас  людей! А криводушників ледачих одганяли!.. Чи  можна людям бак  рівняться до звірей.

БІЛКА ДА КРОТИ

Голінна Білка раз,  пустуя  так І сяк, Стрибаючи легенько, А де чіпляючись з повагою тугенько, Неначе рак, Обачно вгору  пхалась, Із долею  добралась Трьохвічного дуба на самий шпиль. Дурній здалось відтіль, Що  рік  той  божевільний, Як  оком  озирнуть, оте їй все піддав І під луною  катмав Кого-небудь їй рівній. На  те ж окіль  на сміх не бачила Сорок, Що, може  б, бідної  хоч трохи  збили дури;