Григорий Сковорода – Українська байка (страница 66)

Хоч руки  й голі  до локіт; Так  он  біда: куди  він  не поткнеться, — Усяк од реготу  береться за живіт.   Розсердився Охрім, що  з його  так  глузують... «Тривайте ж, — каже, — коли  так, Зроблю ж я осьде  як... Нехай дурні  собі  пустують; У них,  видно, жуки  у голові... А ми  втнемо рукавця і нові, Хіба мудрація велика!» Охрім  догадливий був парубіка! Прехорошенько взяв Підрізав поли  він  чимало, — Якраз, щоб  на рукава  стало, — Покраяв та й попришивав — І знов  рукава  як  рукава; І ходить  мій  Охрім, неначе та проява, Та й думає:  «Ось я-то  молодець, Удався  хоч куди  хлопчина!» Дурний, дурний: а на йому  свитина, Неначе той  німецький каптанець! Отак  і з тим  буває, Хто чортзна-де добро  своє  діває,  — А там  як  кинеться — вертить і так  і сяк, Неначе горобець у клітці... Дивись, згодя  — гуляє  неборак В Охрімовій куценькій свитці.

ДВА КУМА

— Здоров, Василю, пане-брате! — Здоров, кумасю мій  Кіндрате! — Чи  ти ще там  здоров та жив? — Ох,  братику!  — Василь завив. — Мого  ти лишенька не знаєш, Що  так  питаєш! Бог  покарав мене:  я погорів; Уся  худібонька пропала, Неначе язиком корова ізлизала... — Оце  бак  лихо! Глянь... Коли ж воно  і як? — А так! Неділь вже,  мабуть, з вісім  буде — Святками до мене  зібрались добрі  люде. На  бесіді  вже,  звісно, попились... От як  усі вже  розійшлись, — Пішов я з каганцем до коней у повітку... Бодай би й не ходить!.. Я, бачся, каганець усе ховав  під свитку, Та якось теє...  Зирк — горить! І, батечку!  Як  обхопило — Усе до цурочки згоріло; Сам  трохи-трохи не пропав... Та се й тужу вже  восьмую неділю... Бодай би я був не діждав!.. Ти ж, куме,  як?  — Ох,  не питай, Василю! І я чимсь Бога  прогнівив... Колись я,  братику, правесенько ходив, — Теперечки, дивись, до чого  вже  дожився! Зовсім калікою зробився!.. До мене  на святках наїхало гостей: Дядьки, брати  та дехто  із людей... Як  милим гостям не радіти?.. Уся  кумпанія гарненько підпила... Поліз у погріб я дулівки ще вточити (Дулівочка-первак — така  смачна була!)... Щоб іноді  з вогнем біди  не наробити, Поліз я поночі, хоча  й п’яненький був...