Григорий Сковорода – Українська байка (страница 67)

Що  ж, пане-брате! Біс  мене  як  пхнув  — Я й покотивсь... Ще  як  не вбивсь — не знаю. Теперечки хоч плач  не плач, Отак, як  бач, На  дерев’янці шкандибаю. — Дурні!  — озвавсь до них  Трохим. — Жалкуйте на себе, бо що  за диво  в тім, Що  в Василя се погоріло, А в тебе  ногу  ізломило! Погано п’яному і поночі, й з вогнем. — Так  що  ж його  робити? Не  все ж ходить  із ліхтарем!.. — О,  бити  б вас обох  та бити! Горілочки не треба  вельми пити.

КАМІНЬ ТА ЧЕРВ’ЯК

— Дивись ти,  як  хвинтить зачав! Неначе й справді пишна птиця!  — Так  Камінь, лежачи в пшениці, На  дощик верещав. — А глянь, іще  й радіють люде; Запевно, всі вони  дурні,  — Аж чудно, далебі,  мені! Ну що  їм від того  прибуде, Як  дощ  поналива води? Хоч опісля вже  й не ходи: І росяно, і кально; скрізь калюжі, — Погано, та ще й дуже. Та що вже будемо робить: Самому всіх не перевчить. Я тутечки лежу відколи? Звичайно, мов  мене  й нема; Де не покинуть — все дарма, А й слова  доброго не чув собі  ніколи, — Бодай їм дихать  так! — Мовчи лиш, дурню, не базікай, — Тут став  казать йому  Черв’як. — Сей  дощик — радість  всім  велика. Земля посхла  була — от він  її змочив; Травицю трохи  підживив; Пашня зовсім  була пов’яла, Мов  тая  в’яла  риба  стала, — Він  їй головоньку підняв, А добрим людям щастя дав... А з тебе  що?  Лежиш, ледащо! Такії  лежні  людям нащо?.. Лежи  ж, коли  лежати звик, Та не базікай, дурню, дуже. Буває, інший чоловік Все приндиться, що  довго  служе; А що  в йому? Те,  що  й у Камені тому.

СИНИЦЯ

Синиця славу  розпустила, Що  хоче  море  запалить, Що  море  буцімто згорить, — Така, бач,  є у неї  сила. За вітром  слава  полетіла По  всіх усюдах  і кутках, По  байраках і по садках, Далеко — аж за синє море... Усім,  хто був на морі, горе! Ану — до берега  тікать, Мерщій добро  своє  ховать Од проклятущої Синиці. Як  назлетілось тії птиці,