Григорий Сковорода – Українська байка (страница 68)

Як  назбиралося звірей, Людей — Дивитися на чудасію!.. А пересудливі жінки Побрали ще й ложки, Бо  мали  ту надію, Як  море  стане  закипать, Щоб юшки добре  посьорбать, Якої  й зроду  не сьорбали (Вони вже,  бачте,  позвикали Скрізь по обідах  куштувать). От ждуть  вони, стоять. Усі баньки повитріщали... — От-от уже почне кипіть, — Хто-небудь нищечком мовляє, — Ось  цитьте, зараз  запалає... — А море  все собі  гуляє, І не кипить, і не горить. Так  що  ж Синиця?.. Та мовчить! І запалить не запалила, А тільки  слави  наробила Та з сорому й сховалася кудись. За сюю  капосну дурницю Полаяли Синицю Та й розійшлись. Яка  ж в сій  байці, братця, сила? А та: ніколи не хвались, Поки гаразд  не зробиш діла.

ВОВК ТА ЯГНЯ

На  світі  вже  давно  ведеться, Що  нижчий перед  вищим гнеться, А більший меншого кусає  та ще й б’є — Затим що  сила  є... Примір не довго  б показати, Та — цур йому! Нащо чіпать?.. А щоб  кінці  як-небудь поховать, Я хочу байку  розказати. Улітку,  саме  серед  дня, Пустуючи, дурне  Ягня Само  забилося до річки  — Напитися водички. От чи пило, чи ні — глядить: Аж суне  Вовк  — такий страшенний Та здоровенний! Та так  прямісінько й біжить До бідного Ягняти. Ягняті нікуди тікати; Стоїть, сердешне, та дрижить... А Вовк, неначе комісар, кричить (Він,  щоб  присікаться, знайшов причину): — Нащо се ти,  собачий сину, Тут каламутиш берег  мій Та квапиш ніс  поганий свій У чистую  оцюю  воду? Та я тобі  за сюю  шкоду Ти знаєш, що  зроблю?.. Як  муху, задавлю! — Ні,  паночку, — Ягня  йому  мовляє, — Водиці я не сколотив, Бо  ще й не пив; А хоч би й пив,  то шкоди в тім немає, Бо  я стою  зовсім  не там, Де треба  пити  вам, Та ще й вода  од вас сюди  збігає... — Так  себто  я брешу?  — тут Вовк  йому гукнув.  —