Григорий Сковорода – Українська байка (страница 70)

«Коли ж моїх  пісень вам  мало, — Він  сам  собі  мовляє так,  — Тривайте, й я так  заспіваю... Ще, може, й краще... Я вже  знаю! На  бісового батька й Шпак!..» Зачав мій  Шпак пісні  виводить, — Так  ні — зовсім  не те виходить: Хоч вельми дуже запищить, Хоч не до прикладу хавчить, Або нявчить, мов  по-котячи, Або мекече по-ягнячи. Співав мій  Шпак, співав, Аж покіль всіх порозганяв, — Ніхто  і слухати  не хоче, Тікає  геть та ще й бурмоче: — Дурний, не знать  чого  схотів! Хоч би сміху вже  не робив: Співав би гарно  по-щиглячи, Ніж  чортзна-як по-солов’ячи.

ЩУКА

На  Щуку  хтось  бомагу  в суд подав, Що  буцім  би вона  такеє  виробляла, Що  у ставку  ніхто  життя  не мав: Того  заїла  в смерть, другого  обідрала. Піймали Щуку  молодці Та в шаплиці Гуртом  до суду притаскали, Хоча  чуби  й мокренькі стали. На  той  раз  суддями були Якіїсь  два Осли, Одна  нікчемна Шкапа Та два стареньких Цапа, — Усе народ, як  бачите, такий Добрячий та плохий. За стряпчого, як  завсігди годиться, Була  приставлена Лисиця... А чутка  у гаю була така, Що  ніби  Щука та частенько, Як  тільки  зробиться темненько, Лисиці й шле  — то щупачка, То сотеньку карасиків живеньких Або линів гарненьких... Чи  справді так  було,  чи,  може, хто збрехав (Хто  ворогів не мав!),  — А все-таки катюзі, Як  кажуть, буде по заслузі. Зійшлися судді,  стали  розбирать: Коли, і як  воно, і що  їй присудити? Як  не мудруй, а правди ніде  діти. Кінців не можна поховать... Не  довго  думали  — рішили — І Щуку  на вербі  повісити звеліли. — Дозвольте і мені,  панове, річ держать, —  Тут обізвалася Лисиця. — Розбійницю таку  не так  судить  годиться: Щоб більше  жаху їй завдать І щоб  усяк  боявся так  робити, — У річці  вражу  Щуку  утопити! — Розумна річ! — всі зачали гукать. Послухали Лисичку І Щуку  кинули — у річку.

СВИНЯ

Свиня у панський двір  залізла; Посновигала там По  всім  куткам,