Григорий Сковорода – Українська байка (страница 61)

От будуть жаби  дивуваться! — І де вже,  сестро, нам  рівняться... — Казать їй друга  почала; А та не слуха...  дметься... дметься... — Що, сестро, як  тобі  здається, Побільшала хоч трохи  я? — Та ні,  голубонько моя! — Ну,  а теперечки? Дивися! — Та годі,  сестро, схаменися! — Не  слуха Жаба, дметься гірш, Все думає, що  стане  більш. Та й що,  дурна, собі  зробила? З натуги  луснула — та й одубіла! Такі  і в світі  жаби  є, Прощайте, ніде  правди діти; А по мені  — найлучче жити, Як  милосердний Бог  дає.

МУЖИК  ТА ЛИСИЦЯ

Колись-то Мужика Лисиця попитала: — Скажи, будь ласкав, куме  мій, За що  се честь  така  ось  шкапі сій? Про  се вже  я давно  спитать тебе  бажала; Коли не подивись — Вона  з тобою  скрізь: Чи  у дорозі, чи на полі; І їсти,  й пити  їй доволі... А як  признаться, то вона Скотина предурна! — Але,  — їй каже  кум,  — не в розумі тут сила! То все бридня... Тут думка  не така: Нам  треба  тільки, щоб  возила Та слухалася батіжка.

ПРОХОЖІ ТА СОБАКИ

Через  левади  та городи Два  кума  йшло  з весілля до господи. Бредуть, балакають про  щось... Аж ось Де не взялась Собака в біса  — Чи  з-під  воріт,  чи із-за  ліси,  — Присікалася, аж вищить... Коли поглянуть — ще біжить, Мабуть, з десяток чи й не більше... Та як  напали — батю  мій! Одна  гаразд, друга  ще гірше. Кіндрат маха  ціпком мерщій. — Ось  не займай лишень, Кіндрате, — Тут обізвавсь до його  Клим, — Я їх натуру  знаю, брате, — Відчепляться... ось  ну,  ходім! Та не махай  і не дивися... — От вони  йдуть  собі  та йдуть. Собаки й справді унялися, А далі стало  вже  й нечуть. Отак  зависливії люди (Вони є всюди!): Якщо завидно їм — куди! Брехати, мов  собаки, стануть... А ти собі  іди та йди: Набрешуться та й перестануть. 

МИША  Й ПАЦЮК

— Добривечір, сусіде  мій! Чи  всі ви живі  та здорові?.. — Гукнула Миша Пацюкові. — Та ще,  — Пацюк мовляє їй. — А я се,  — каже, — прилинула,