Григорий Сковорода – Українська байка (страница 57)

Зиркнув — та й охолов: Вівчарики прехорошенько Найкращого баранчика взяли Та й патрають гуртом, а кунделі Мовчать; лежать  собі  смирненько, Неначебто усім їм там, Кудлатим гаспидським синам, Позакладало... мов  не знають, Що  перед  ними виробляють! Дивився Вовк, дививсь, Здихнув — та й знов  у степ  поплівсь, Та й каже:  — Де та правда ділась?.. Яка  б тут шарварка зробилась, Який би гомін  підняли І Вівчарі, і кунделі, Якби  мені  таке  зробить схотілось!.. На  сей  раз  приказка здалась: Що  декому, мовляли, можна, — другим  зась.

ЛЕБІДЬ,  ЩУКА І РАК

У товаристві лад — усяк  тому  радіє; Дурне  безладдя лихо  діє, І діло,  як  на гріх, Не  діло  — тільки  сміх. Колись-то Лебідь, Рак  та Щука Приставить хуру узялись. От троє  разом  запряглись. Смикнули — катма  ходу... Що  за морока? Що  робить? А й не велика, бачся, штука, Так  Лебідь  рветься підлетіть, Рак  упирається, а Щука тягне  в воду. Хто винен з них,  хто ні — судить  не нам, Та тільки  хура й досі  там.

ЛИСИЦЯ І ХОВРАХ

— Куди  се ти,  кумасенько, біжиш? Даєш, неначе з ляку,  драла, — Гука  Ховрах, — ні на що  не глядиш, Мене б то й не пізнала! — Ох,  голубе!  — Лисиця застогнала. — Бодай би вже  й не жить, Як  отаке  терпіть! — Що  ж там  таке?  Яка  причина? — Ховрах  допитує куму. А та йому: — Напасть мені!  Лиха  година! Як  кумові  свому, Скажу тобі  усе по дружбі: Оце  я,  бач,  була на службі... Наставили мене  суддею  до курей, Я їх кохала, як  дітей; Всьому  порядок подавала; І не доїм,  і не досплю; Усе,  було,  труджусь, роблю  — Аж з тіла спала Всі добрість бачили мою, Бо  всі жили, мов  у раю. Ні  з кого  по сей  день  не брала  я й пір’їнки. А що  ж за те кумі  твоїй? З очей  прогнали!!. Боже  мій! За що,  про  що  і за якії  вчинки? От,  справді, світ тепер  який бридкий!.. А все се лихо  брехні  діють. Як  здумаю  — печінки тліють! На  мене  хтось  та набрехав (Бодай би той  добра  не знав!),