Тепер послухай вже мене!
Та слухай, Паньку, не кунявши
І замічай все не зівавши,
Тепер скажу щось для тебе!
Мене уткнули тут, небогу,
Щоб я казала всім дорогу,
Хто скільки в’їхав і пройшов,
Та й скільки треба мандрувати,
Щоб що у городі узяти:
Чи бриль кому, чи підошов.
Но хоч усім я проїжджалим
І всім по шляху проходжалим
Дорогу в город і кажу, —
Сама ж стою та все куняю, —
Іти у город не бажаю
Та і ніколи не ходжу».
«Таких в селі у нас багацько, —
Сказав Панько їй скорохвацько, —
Що учать нас, а самі сплять,
Що нам велять добро робити,
Мовляв, туди й сюди ходити,
Самі ж по хатах все сидять!»
Пантелеймон КУЛІШ (1819 — 1897)
ГОГОЛЬ І ВОРОНА
Пливе Гоголь по Славуту,
В воду поринає.
На сухій гіллі Ворона
Важенько здихає:
«Ой мій друже білокрилий,
Горенько з тобою!
Поринаєш, не дай Боже,
Заллєшся водою!»
Пливе Гоголь по Славуту,
З хмари дощик ллється.
У Ворони-жалібниці
З жалю серце рветься:
«Ой з’явися, ясне сонце,
Висуши нам крила,
Що обом нам з мокрим пір’ям
Літати не сила!»
«Ой Вороно-жалібнице!
Чого марно крячеш?
Я купаюсь, очищаюсь,
А ти здуру плачеш.
Нащо мені на Славуті
Твоя осторога?
Сушилась би собі мовчки,
Ротата небого!
Нащо мені від дощику
Твоя оборона?
Сиділа б ти собі мовчки,
Химерна Вороно!»
ЩИГЛИК
В крамній коморі Щиглик щебетав
Свої щиглячі пісеньки любенько.
Про нього ввесь базар казав,
Що так співає тільки Соловейко.
Скрутився Щиглик мій
І в кліточці своїй
Робив себе царем співання.
Ніхто ж того з співочих птиць не знав,
Ніхто в високім хорі не чував
Мізерної пташини щебетання.
________
Химерний Щиглику! Коли тобі 
