Базарний люд воздав хвалу не по заслузі,
Так се тебе твої базарні друзі
Вимірювали по самих собі.
Петро ПИСАРЕВСЬКИЙ (бл. 1820 — ?)
ПАН
В старі годи вельможний пан,
Так ось, приміром, як гетьман,
Пішов у пекло до Плутона —
Сказати просто: дуба дав.
У пеклі ж челядь невгомонна:
Як тільки пан туди попав,
Так спрос:
— А хто? З якого краю?
Чим батько був? — Його не знаю.
Я ж був вельможний чоловік,
Із Греччини був родом,
І гарно правив би народом,
Та так, як неміч цілий вік
Мене нехаяла, сушила,
Я секретарю довірявсь:
Що він подасть, я підписавсь,
А що таке: чи то до діла?
Того я, далебі, не знав.
— Що ж ти робив?
— Я їв та спав.
— Тепер ми бачимо, небого,
Що ти там приязно трудивсь,
За те ж у рай тобі дорога. —
Тут Гермій зопалу схопивсь:
— Та що? Кого? Його? Та за що??
Де ж буде правда?.. Отсе так!
Упхнути в рай таке ледащо!
— Та слухай нас,— сказав Еак, —
Не знаєш ти, бачу, нічого!
Ти бачиш, що не всі у його,
Що пан здоровий дурень єсть,
За те ж йому така і честь,
Що він від діла все цурався,
А тільки, каже, спав та їв,
А то б десь шкоди наробив,
Якби за діло ще прийнявся!
Назад тому чотири дні
Суддю я бачив у повіті;
Ну, так і бачиться мені,
Що вскоче в рай на тім він світі!!
ЦУЦЕНЯ
Надворі влітку, біля хати,
На призьбі спало Цуценя,
А потім, мабуте, обридло вже спання —
Схопилось і давай по двору гарцювати!
А далі баче, що не так,
Що гарцювать самому сумно, —
Мерщій махнуло до Собак...
Біжить — а се їх ціла юрма!
Та ще, сказати вам, яких?
Плішивих, куцих та кривих —
Мов десь нарошне позбирались,
Що сміх, та й годі! Ще ж, бач, грались!!
Воно ж, як тільки вздріло їх,
О, як, невірне, ізраділо!
То гавкне, хвостиком махне,
То іншу за вухо скубне, —
А ті й стоять, мов поцапіли!
— З якого це таке зірвалося двора?!
Та се, дивітеся, зовсім, зовсім мара! 
