А діточки... чимсь треба годувать,
І берегти, і доглядать!
А по мені — то цим, то тим себе б кормила,
Злодійського б куска повік не їла.
— Ну добре ж, як така правдива, вірна ти,
Ходи ж Курей до мене стерегти
Від тих поганок, від Лисиць,
Твоїх ріднесеньких сестриць,
І їсти, й пити будеш вволю,
Щасливу матимеш ти долю.
Послухала, пішла, і в Мужика
Лисиця сита і гладка.
Чого б ще треба їй, чого хотіти?
Сидіть та вірненько б глядіти...
Так ні! Несмачний кумочці некрадений кусок!
У ніч темненьку вибравши часок,
Забувши те, що кумові казала, —
Та зразу всіх курей й повикрадала.
________
Отак воно, як кажуть добрі люди
(Бач, правда правдою і буде),
Хоч у звірей,
Хоч у людей:
Що хто чим тільки вже закусить,
То перестать повік не мусить.
Порфирій КОРЕНИЦЬКИЙ (бл. 1815 — 1854)
ПАНЬКО ТА ВЕРСТВА
Був в Липцях швець — Паньком він звався,
Мов з писарем, усяк братався.
І всяк Панька того кохав.
Бо жив в селі собі смирненько,
Шив чоботи усім кріпенько
І дешевенько з них він брав.
Раз підошов в Панька не стало
Та й передів було щось мало,
Бо все село він обшивав —
Так сход товару був чималий;
В селі ж хоч був, так все поганий.
Панько у город почвалав.
Від Липців город не близенько,
Панько вморився чималенько.
Так сів під Верству віддихать.
Сидів він довго, сумувавши,
Далі схопивсь, мов що згадавши.
Почав Верстві тій так казать:
«От скільки в город не чвалаю,
А все тебе я тут стрічаю,
Ні краплі з місця не зійшла!
Та хоч би трохи ворухнулась,
Хоч би із місця іздвигнулась
І в город трохи підійшла!
Бо тут на холоді трясешся,
Бо тут на сонці ти печешся
І киснеш тута під дощем,
В баньки прохожим зазираєш
І від нудьги собі куняєш,
Стоїш, сердешна, все стовпцем.
Ну, годі ж тут тобі стирчати!
Пора у город поспішати,
Пора у нього зазирнуть,
Пора вже йти туди, небого,
Куди лежить оця дорога,
Куди і я, і всі ідуть».
Верства Панькові одвічала:
«Ти говорив, а я мовчала, 
