Лебедка біла.
Надлетіли чорні Ворони,
Надлетіли в сесі сторони.
«Бачте, Лебедка біла як сніжок!
А ми такі гидкі,
Чорні і бридкі».
Стрімголов не берег впали,
В дзьоби болота набрали
І стали згори метати,
Білу Лебедку нуряти.
А Лебедь з дурних сміявся,
Став біліший, лиш скупався.
Хоть лихі люди сором метають,
Добрі і чесні на теє не дбають.
Микола УСТИЯНОВИЧ (1811 — 1885)
РІЙ І ТРУТЕНЬ
Раз ся Пчоли вироїли,
Но, бідні, без Матки;
Однак вірно позносили
Добиток і статки,
Що дістали в віні
По своїй родині,
Вся зо всім
В новий дім.
Й зачали робити;
То хатку ліпити,
То збирати мід,
То пилок на плід,
І щиро, і вірно,
Як Пчолам примірно.
Но сумно без Матки!
Хоть були достатки,
Не мож було ладу
Завести в громаду,
Ґаздівство розвести
І черву нанести.
Тож ся Пчілки пожурили,
Трохи крила опустили
І сям і там
По сусідам
Стали посилати,
Цариці питати.
Сусіди біди
Ругаються тому,
І ще покрийому
З їх гіркого лиха
Радуються стиха.
Сумує рій,
Хоть молодий,
Бо праця є,
А сил не стає.
Аж раз Трутень-повага
Висадився в ясний день
На перегру сив’яга
І занюхав свіжий пень.
І ну ж в очко до роя:
— Помагай Біг вам, друззя!
Як живете, біднята?
Чи в достатках вам хата?
А Пчоли
Поволі:
— Зум-зум-зум!
Дум-дум-дум! —
Спереду і ззаду
Зачали нараду, 
