Трутня на столицю
Ведуть, як царицю,
І дай же надвір
Гостя величаву
Голосити славу
На цілий мир.
Сусіди зачули,
Здумілись, забули
І ну ж собі до діри
Та й зад догори:
— Хи-хи-хи! ха-ха-ха!
А пек, пек, цураха,
Кумцю, кумцю, подивіть,
В якій славі дармоїд!
Недармо в полі й пустий вітер віє,
І мою байку хтось порозуміє.
Євген ГРЕБІНКА (1812 — 1848)
ЦАП
«Мабуть, нема уже на світі правди!
Мабуть, вона уже за море утекла!
Чим я од Муцика поганший, справді?
А пані те щеня учора привезла,
Сьогодні вже йому і дзвоник почепили.
Да як моторно він бряжчить,
Як Муцик, бубличком задравши хвіст, біжить
Та гавкає на мир щосили!» —
Так навіжений Цап на ввесь окіл гукав.
Хазяїн, річ таку почувши
(А по-цапиному він дещо розмишляв),
Йому дзвінок на шию намотав.
Здурів скажений Цап, ріжки назад загнувши,
Махнув борідкою, замекав, заскакав
І геть-то честію такою запишнився,
Да швидко став їй і не рад:
Бо тілько Цап стрибне у панський сад,
На шиї дзвін дзень-дзень! — народ заворушився,
І гостя втришия в кошару мусять гнать.
Прийшлось бідасі пропадать.
Пройшло йому те врем’я, що, бувало,
Майнув де здумавши, куди б то ні попало,
Поїв, пообгризав — і слід пропав,
А вибіга і долинки, і гори,
Де був — то пожививсь; ніхто того не знав.
Еге, я правду вам казав:
Нащо було Паньку прохаться в прокурори!
ЛЕБЕДЬ І ГУСИ
На ставі пишно Лебедь плив,
А Гуси сірії край його поринали.
«Хіба оцей біляк вас з глузду звів? —
Один Гусак загомонів.—
Чого ви, братця, так баньки повитріщали?
Ми попеласті всі, а він один між нас
Своє пиндючить пір’я біле!
Коли б ви тілько захотіли,
Щоб разом, стало бить, вся беседа взялась,
Ми б панича сього якраз перемастили».
І завелась на ставі геркотня,
Гусине діло закипіло:
Таскають грязь і глей зо дна
Да мажуть Лебедя, щоб пір’я посіріло.
Обмазали кругом — і трохи галас стих;
А Лебедь плись на дно — і випурнув, як сніг.
ЯЧМІНЬ
С и н
Скажи мені, будь ласкав, тату, 
