Григорий Сковорода – Українська байка (страница 39)

Чого  ячмінь наш  так  поріс, Що  колосків прямих я бачу тут багато, А деякі  зовсім  схилилися униз, Мов  ми,  неграмотні, перед  великим паном, Мов  перед  судовим на стійці  козаки?

Б а т ь к о

Оті прямії колоски Зовсім пустісінькі, ростуть  на ниві  даром; Котрі ж поклякнули — то Божа  благодать: Їх гне  зерно, вони  нас  мусять  годувать.

С и н

Того  ж то голову  до неба  зволить драть Наш писар волосний, Онисько Харчовитий! Аж він,  бачу...

Б а т ь к о

Мовчи! почують — будеш  битий.

ЗОЗУЛЯ ТА СНІГИР

На  дубі сидячи, Зозуля куковала: «Що  за годи  тепер, зовсім  не можна жить! Одколи, як  тепло  вже  стало, А гусені  нема, черви  зовсім  так  мало. Прийшлось із голоду  хоч у кулак  трубить». «Нащо вам  так  квилить, мій  Боже  милий? — Снігир Зозулю перебив. — Коли б я мав  ваш  стан  і сили, Оцю  я погань би не їв, Щоб сей  да той  мене, коли  б я не доскочив Собі  щодня шматок м’ясця. От кобець — менший вас,  а їсти  як  захоче  — Летить  і душить  горобця. Зате  він  з голоду  ніколи не нудився». «Дурний!  дурний!  а в школі вчився!  — Зозуля Снігиру в одвіт.  — Замісто горобця я з’їм жуків  десяток Да гусені, черви  десятків три  в наддаток І все-таки наїмсь; зате  спитай ввесь  світ, Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна, Живе собі,  як  панна, Гуляє  у садку,  нічого  не псує, По  гілочках намистечко кує, Да скілько літ кому  прожить віщує; Нехай же здумаю... да що  тобі  й казать! Хоч злидні в пір’ї  обідрать, Ввесь  птичий рід зарепетує: «Зозуля м’ясо  жре,  Зозуля хищний птах! Троха  чи не бажа  вона  Орла  із’їсти!» Прощай тогді,  моє  життя  в садах! Прийшлось би утікать  хоч за море  безвісти, Так  лучче  ж тута жить  да зводить черв’ячків». Хто хоче  полюбить суддю  грошозаплода, Про  його  розпитай панів, А не питай у простого народа.

ВЕДМЕЖИЙ СУД

Лисичка подала у суд таку  бумагу: Що  бачила вона, як  попеластий Віл На  панській винниці пив,  як  мошенник, брагу, Їв сіно, і овес,  і сіль. Суддею  був Ведмідь, Вовки були  підсудки. Давай  вони  його  по-своєму судить Трохи  не цілі  сутки. «Як можна гріх такий зробить! Воно  було  б зовсім  не диво, Коли б він  їв собі  м’ясиво», — Ведмідь  сердито став  ревіть. «А то він  сіно  їв!» — Вовки завили.