Григорий Сковорода – Українська байка (страница 18)
Шукайте, хто святіший,
А я од всіх грішніший!..
Глядіте: от вам Вовк!
Сто раз мене смирніший,
Хіба то голод вже аж в сук його зігне,
Що поневолі він тоді когось давне;
А то ніколи він не зробить даром шкоди.
А я й без голоду, — щоб мордочку свою
Потішить, — все псую:
Поля, ліса, сади, городи. —
Тут гірко Кротик заридав,
Хоч, бачся, і очей не мав,
А втершись лапкою, він показав на воду
І так сказав всьому звіриному народу:
— Щоб зубки нам свої і шкурочки спасти,
До Щуки треба нам гріхи свої нести.
(Та як іти у тую воду
Сліпим Кротам, не знавши броду!)
О, Щука постниця! Живе в воді сто літ,
Раз тільки в місяць їсть обід!..
Вона в свій довгий вік не зробить стільки бід,
Як я зроблю в одно їх літо, —
А все те од звірей в моїй норі закрито!.. —
Як тільки Кріт одсповідавсь
І всім в гріхах своїх признавсь,
То зараз перестав у світі мор і голод, —
І де була жара, повіяв топкий холод.
Були ж колись такі Кроти,
Що вміли всіх звірей спасти.
Кроти — звірки сліпі, чужих гріхів не бачуть,
А об своїх таки хоть під час мору плачуть,
Не так, як людськії Кроти, —
Самі не грішні — хоч умерти,
А тільки другим все гріхами колють очі,
Що й слухать їх не стало мочі.
Коли б нам де знайти таких людських Кротів,
Тоді б то хліб родив,
А сіно й поготів:
Кроти б землі не рили,
А люди б їх любили,
І люди, й звірі смирно б жили;
І їсти мали б що, і Бога б всі хвалили.
ВИБІР ЖЕНИХІВ
Не кидайсь першого купця:
Чи другий буде — не вгадати;
Не завше трапиш на сліпця,
Щоб міг йому й гниле продати.
Поки ще свіженький товар,
Чимдуж його з рук треба збути,
А на лежале весь базар
Не хоче оком намигнути.
Ох! Ще не вийшла з голови
У мене й досі та Кулина!..
Як хоч її тепер зови,
Була то дівка як калина.
Сама білесенька як сніг,
А щічки й губки червоненькі;
Аж би вкусив, коли б приміг,
Оті два яблучка повненькі!..
І що ж за нею женихи —
Не то ватагою — ордою,
Не які-небудь, а лихі,
Що аж нема од них одбою.
Кулина ж всім їм наодріз,
Що їй іти ще заміж рано, 
