Все дума, як би то піддобриться під пана;
Не зна ж, що не мине Рябка обрадована!
Як гав, так гав, — поки свінуло надворі;
Тогді Рябко простягсь, захріп в своїй норі.
Чому ж Рябку не спать? чи знав він, що з ним буде?
Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люде,
Що щиро стережуть добро своїх панів...
Як ось — трус, галас, крик!.. — весь двір загомонів:
— Цу-цу, Рябко!.. на-на!.. сюди Рябка кликніте!..
— Ось-ось я, батечки!.. Чого ви там, скажіте? —
Стриба Рябко, вертить хвостом,
Неначе помелом,
І знай, дурненький, скалить зуби
Та лиже губи.
«Уже ж, бач, — дума він, — не дурно це в дворі
Од самої тобі зорі
Всі панькаються коло мене.
Мабуть, сам пан звелів віддать Рябку печене
І, що осталося, варене,
За те, що, бач, Рябко всю божу ніч не спав
Та гавкав на весь рот, злодіїв одганяв».
— Цу-цу, Рябко, — ще раз сказав один псяюха
Та й хап Рябка за уха! —
Кладіть Рябка! — гукнув. Аж ось і пан прибіг.
— Лупіть Рябка, — сказав, — чухрайте! ось батіг!
— За що?.. — спитав Рябко, а пан кричить:
— Чухрайте!
— Ой! йой! йой! йой! — А пан їм каже: — Не вважайте!
— Не буду, батечку!.. За що ж це честь така?..
— Не слухай, — пан кричить, — лупіть, деріть Рябка!.. —
Деруть Рябка, мов пір’я,
На галас збіглась двірня.
— Що?.. як?.. за що?.. про що?.. — не знає ні один.
— Пустіть!.. — кричить Рябко. — Не будь я песький син,
Коли вже вдержу більш!.. — Рябко наш хоч не бреше,
Так що ж? Явтух Рябка знай все по жижках чеше.
— Пустіть, швидчій пустіть!.. — пан на весь рот гукнув
Та й з хати сам умкнув.
— Пустіть, — гукнули всі, — Рябко вже вдовольнився!..
— Чим, люде добрі, так оце я провинився?..
За що ж глузуєте?.. — сказав наш неборак. —
За що знущаєтесь ви надо мною так?
За що?.. за що?.. — сказав та й попустив патьоки...
Патьоки гірких сліз, узявшися за боки.
— За те, — сказав один Рябкові з наймитів, —
Щоб не колошкав ти вночі своїх панів;
За те... але... щось тут... ходім, Рябко, лиш з хати,
Не дуже, бачу, рот тут можна роззявляти.
Ходім, братко, надвір. — Пішли. — Се не пусте, —
Сказав Явтух Рябку, — оце тебе за те
По жижках, бра Рябко, так гарно пошмагали,
Що пан із панею сю цілу ніч не спали.
— Чи вийен я сьому?.. Чи ти, Явтух, здурів?
— Гай, гай!.. — сказав Явтух. — Рябко! ти знавіснів;
Ти винен, бра Рябко, що ніччю розбрехався;
Ти ж знав, що вчора наш у карти пан програвся;
Ти ж знав:
Що хто програв,
Той чорта (не тепер на споминки!) здрімає,
Той батька рідного, розсердившись, програє;
Ти знав, кажу, Рябко, що пан не буде спати,
До чого ж гавкав ти?.. нащо ж було гарчати?
Нехай би гавкав сам, а ти б уклавсь тихенько,
Забравшись в ожеред, та й спав би там гарненько.
Тепер ти бачиш сам, що мокрим він рядном
