Григорий Сковорода – Українська байка (страница 153)

Отара  стрижена блукає, То тут, то там  Кудлай куняє, Чабан, поївши, спочива... Тим  часом хмара  насува І облягла уже півнеба; Блиснуло враз  — і вдарив грім... І грюком розкотивсь тяжким. Зірвавсь чабан:  вдягатись треба, Бо  дощ  як  цівкою біжить; Та не пособить тут і свита: Зробилась осінь  серед  літа! Овечка стрижена тремтить: На  тілі голому  нічого, — Аж плаче  з холоду  цупкого. — Чого  ревеш? Бач, я ж мовчу, Не  вию  я й не скавучу, — Гарчить Кудлай. — Отак  мовчати Повинна й ти,  а не квічати, Немов те порося дурне! — Якби  ж не стрижено мене, Щоб шкурою я не світила, — На  те Вівця, — я б не тремтіла. Нестриженим, то добре  вам: Байдуже холод  Кудлаям! Говоре вбогому багатий: — Чого  про  вбожество кричати? Все добре  на світі  цьому. — А вбогий: — Добре, та кому?

ЖАЙВОРОНОК ТА СВИНЯ

Минула ніч,  і, тумани прогнавши, Вже сонечко по небу  попливло І скрізь життя  і радість  розлило, На землю  промінь свій  пославши. Безкраї небеса сіяли  до землі, Вона  ж до їх всміхалася, щаслива; Квітки цвіли, і пташка щебетлива І на полі  співала, й на гіллі; І Жайворонок знявся над  полями, Душею  чуючи, де воля  і краса, Видзвонював співець згори  піснями, Вітаючи і сонце, й небеса: — Хвала  вам,  небеса, хвала  без краю! Тебе  я,  сонце добреє, вітаю, Ти нам  життя  даєш  і світ, — Вам  шлю  я вранішній привіт! — Співця почувши голосного, В калюжі риючись, замурзана Свиня Зарохкала: — Це  все брехня! В тім гарного нема  нічого. Я вгору  зроду  не дивлюсь, Бо  сонце й небо  я в калюжі бачу І тут по їх топчусь. Хай  пропадуть, то й не заплачу: Малі  й мізерні, більша  — я! Заляжу їх, калюжа це моя, Моє  багно!..  — По  тій своїй  науці Упала  й захропла в багнюці. Добро, і правда, і краса — Величнії, як  сонце й небеса, Тому,  хто вміє  вгору  позирати, До високостів розумом сягати; Хто ж землю  тільки  зна  та риється в багні, — В калюжі той  не знайде їх на дні.

ХМІЛЬ  ТА КВІТКИ