Григорий Сковорода – Українська байка (страница 152)

Щоб знати, на яку  ступати, Тут треба  вченого, як  я!.. — Дурна  у тебе  голова  твоя! — Старий Ведмідь  озвавсь до його. — Немає доброго нічого У танцях, братику, твоїх! Навіщо нам  ці викрутаси Та вихиляси? Не  хочем  штук  невільницьких гидких, — Хто на припоні, той  хай робить їх. Чого  ж ти так  розвеличався? Хоч ти й утік — невільником зостався. Таких, як  цей  Ведмідь, я бачив  мужиків. А більше  ще — панів.

КУРИ  ТА ЛАСТІВКА

Біга, як курка з яйцем

— Куд-куд-кудак! Куд-куд-кудак! Яєчко я знесла гарненьке: Нехай іде та дивиться усяк, Яке  воно  у мене  чепурненьке. Куд-куд-кудак! Сюди  ідіть! — Так Глиняста з хліва  кричить. Рід курячий на те репетування Із бур’янів, Із смітників Збирається, щоб  Курчине придбання Побачити, сокоче й сокотить. Аж зирк  — тут Ластівка сидить, На  сонечку, моторна, чепуриться, На  диво  ж те й не думає  дивиться. — А ти сидиш? Оце!.. Чом  не летиш дивитись на яйце? Ти глянь — яке! — Та годі сокотіти! — Говорить Ластівка. — Чого  ще там  глядіти? Хіба вже  я не бачила яєць? Сама  несла  й виводила я діти, І вам  скажу  я навпростець: Ви галас  любите чинити Із кожного яйця свого І дивом  робите його, Мов  річ зробили превелику, Яєць  же на світі  без ліку, Бо  яйця кожен птах  собі  несе, І найдурніший зробить се. Омельку, братику!  От як  тебе  почую, Як  кажеш про  свої  великії діла,  — Так  і згадаю  Курку  навісную, Що  і вона  своє  яйце  знесла...

ВІВЦЯ  СТРИЖЕНА  ТА КУДЛАЙ

Овечку бідную  зв’язавши, Обстриг її чабан-стрижій І, вовну  всю  у неї  взявши, Погнав у степ  її мерщій, Щоб там  вона  пила  та їла Та знову  вовну  ту зростила, Що  аж на той  рік  по весні Він  має  стригти в теплі  дні. А щоб  отара  самопаски Не  розійшлась, то він  із ласки Настановив їй сторожів — Рябків, Хапків та Кудлаїв. Простягся степ,  де око  гляне; Трава  від спеки сохне, в’яне, Уже давно  дощу  всі ждуть, А все його  нема, не чуть.