Григорий Сковорода – Українська байка (страница 151)

Я більш  по болотах, не в полі, То й не дивився, що  там  є... Не  дурно  казано, що  кожному своє.

ХИМЧИНІ СПІВИ

Співала Химка день  у день Веселих і сумних пісень, А голосу  нітрошечки не мала, То й добре  всім  надокучала: З сумних пісень виходив сміх, З веселих — напада нудьга  усіх. Дак  як  почне співати, То всі тікають з хати Од співів  тих мерщій. Дівчата  й кажуть  їй: — Та й кепсько ти співаєш! Цить! — Вона  ж на те: — Кажіть! Нехай і кепсько, те байдуже, Так  довго  ж дуже! Чимало є у нас  таких  співців: В їх тільки  тим  і гарний спів, Що  довгий він  без міри, Вони  ж кричать: «У нас  найкращі ліри!»

ВОВЧИЦЯ ТА ГОРЛИЦЯ

Стрілець забрав у Вовчій  скоті Маленьких Вовченят; В той  час  їх мати  на роботі Була  в степу  коло  Ягнят І дітям  Баранця вхопила чималого. Прийшла додому  — там  нікого... З жалю  та злості  заревла, Аж темний ліс навкруг озвавсь луною, І звала  вчинок той  неправдою гидкою, Ввесь  людський рід кляла І кликала на його  кару  з неба. — Сусідонько! — озвалась Горлиця з дубка. — Хоч жаль  тебе, — біда твоя  тяжка, — Але ж і те сказати треба: Ти чим  годуєш Вовченят своїх? Невже ти думаєш, що  у Ягняти чи у Теляти — Немає матерів у їх? А їм хіба не милі  діти? А дітям  не хотілось жити, Як  ти,  нещасних, в темний ліс Тягла  на з’їдень, смертні муки? Згадай же: скільки крові  й сліз Ти розлила на наші  тихі луки!.. За їх тобі  і кара  ця  страшна: Хто сіє сльози — сліз  і сам  зазна.

УЧЕНИЙ ВЕДМІДЬ

Ланцюг порвавши свій,  Ведмідь  кудлатий Утік  од цигана та знову  до своїх. Зібралися його  вітати Усі Ведмеді  з пущ  і нетрів  лісових Та з волею  поздоровляти. Ведмідь розказує, що  бачив  по світах: — Ге! Там  не так,  як  по лісах: У нас  отак!..  — І дибки він  зіп’явся, Став танцювать, топтався, вихилявся, Із щирості аж потом умивався. Дотанцював, на земляків гука: — Оце  дак  штука!  Що, яка? Я знав, як  циганові догоджати! Ану і ви повчіться танцювати! Та де! Не  вам Утяти  це,  дурним лісовикам!