Дарма, а він собі таки не голодав.
Снігур цнотливий був, собі не вимагав,
За те ж по дню сидів без сім’ячка й водиці;
Хоч співи похваляв ввесь двір,
А не подивляться, чи їсти є в коритці.
— Щось не співа Снігур, — казала пані, —
Да вже не чуть було і вранні.
Глядіть, чи є в його вода! —
Зирк — той задрав лапки. — Да се ж з досади лопнуть!
А я ж кохала так! Се, далебі, шкода!
Отеж, де є Круки завзяті, — не іздохнуть;
А бідним Снігурам од скромності біда!
МУДРЕЦЬ ДА СТАРШИНА ВОЙСЬКОВИЙ
Колись, за гетьманщини,
В спасенній Україні
Старшина добрий жив в своїй сім’ї
Із долей; мав всього — і статку, і землі,
Здоров’я й поваження.
Раз на Різдво із поздравленням
До його встряв мудрець
(Як був Сковорода).
Таких тепер дасть Бог,
А далебі — шкода.
Пан рад йому й завів з ним розговори,
Як сам розумний, він того уподобав,
Учився од нього, чого ще не чував,
Із навіженств людей з ним реготавсь до вмори.
Як кілька днів мудрець у пана погостив,
Зібрався знову в путь і за спину надів
Дорожній клунок,
Старшина дав йому шухлядку в подарунок
І каже, що в ній є алмаз.
— Не треба мні, — казав мудрець, — я всім довольний,
Я не кохаюсь в тому, мов який князь;
Сам бачиш — я здоров, як птах у небі вольний.
А з голоду в людей ніхто не пропадав,
Коли людей і сам не руйнував. —
Пан старшина незчувсь од дивування
Й прохав у жарти в мудреця,
Щоб він сховав його давання
Для найдурнішого глупця.
Мудрець, узявши, йде, і зграя навіжена
Йому назустріч пре, що ступить тільки шаг.
Не треба тут було ліхтарні Діогена,
Бо дурнів аж кишить в селі і городах!
Який же з них дурніший —
Не швидко розбере і самий розумніший.
Морока мудрецю з алмазом тим,
Сам ледве не зробивсь дурним.
«Ось, — дума, — поплетусь в гетьманськую столицю,
Там хутко збуду цю дурницю».
Приходить. Чує грюк гармат,
У накри довбиш б’є, а сурмачі трублять,
Во всіх церквах дзвонять,
Народ гукає п’яний.
— Чого це, друже? — він у першого спитав. —
Народ мов іздурів?! — А се ж гетьман обраний,
Бач, їде з булавою! Що ’це рейментував,
Того трохи не вбили,
А били, кілько захотіли,
Да вже у чужину запропастили.
— А глянь же, йон же глянь! — мудрець зараз пізнав
Свого добродія у новому гетьмані
Й зіпає: —
Стій, здоров, ясновельможний пане! 
