Григорий Сковорода – Українська байка (страница 14)

А се в кущу  зарізав вовк  овцю; А чоловік... — І, годі,  сестро, годі! Мене поза  спиной мороз потяг, Ти бачиш все таке,  що  наганяє жах,  — Забійства, лихо,  шкоди! Перуну дякую, що  я удавсь  сліпий; Щоб ще й не чув сього, я б рад, щоб  був глухий... Почувши бідного Крота бажання, Собі  невільно я метикував: Яке  нудне  бува  панів  вельможних звання! Чим  чуть о вічном злі,  іздуру  я казав: Коли б хто мні  гроша  стонадцять кіп  давав, На  стан  їх не зміняв по добрій волі Моєй мізерной долі.

ГУСИ 

Із панського двора  гевальськеє хлоп’я Погнало улицею Гусей  на вигон пасти; Дарма  що  біднеє, мов  теє  ж Гусеня, А раде,  що  й воно  дождало власті: Здоровою лозиной Латало, як  попав, отой  швадрон гусиной. Велике діло  — власть! Вона  не то хлоп’ят  — Лишить людей.  Чи  мні  ж за се хлоп’я  винити? Дак  Гуси  ті не так  ізволили судити: Панка зустрівши на шляху, Йому жалілися на хлопцеву пиху: — Де можна ізнайти Гусей, як  ми,  бездольній! Хлоп’я, геваленко, лозиной нас  стягає, Ще  й паші  не дає  по вольній, Да нас,  як  поросят, куди  схотів,  ганяє. Не  тямить йолоп сей,  що  наш  шляхетський род Ведеться од Гусей, що  римський чтив  народ, Що  Капітолію спасли од Бренна, І пам’ять їх навіть  в історії  священна, В честь  їх був установлен ход. — Я чув,  а вас за що  хотіте  щоб  вважали? — Спитав панок у сих.  — Да наші  предки... — Чув, Як  ще у школі був. А ви самі  якую  пользу  втяли? — Да наші  предки Рим... — Тю на дурних!  ’дже чув, Да ви прославилися чим? — Да ще нічим. — За віщо  ж поваження? Воно  й довліє  їм: хто бришка дідовським, Той  хлюбиться чужим, А ви,  небоги, ще лиш  гідні  на печення. Сю  приказку ясніш ще б можна столкувать, Мовля Крилов, дак  Гуси  зашиплять.

СНІГУР  ДА КРУК

У панському дворі Жить  довелось Круку  й співаці Снігуру; За тихую  сього  дотепу  і співання Кохали пан  і паня. За те ж і, гріх казать, він  під окном сидів В золоченій дротяній клітці. А Крук-драпіка так  підборканий ходив, А спав  коли  в кутку,  коли  на пічці І криком уха драв, Щоб хутко  подали чи сира, або  м’яса; Да так  надоїдав, Що  мусили вгождать зараз  того  же часа, Лиш  би горлан унявся; А інколь у стола  з тарілки сам  хапав, Хоч ложкой по носу  давали ледащиці;