Григорий Сковорода – Українська байка (страница 149)

Розумну мову Та як  утнули  — світе  мій! — Вони  й ревли, вони  й кавчали, — Аж вуха люди  затикали; Хто тільки  чув — тікав  мерщій!.. І довго  ж так  вони  співали? Та ні! Не  стерпівши співців, Хазяїн їх загнав з Парнаса в хлів. Є й в нас  такі...  Їм  треба  пам’ятати, Що  можуть  їх у хлів загнати.

ЦИГАН  ТА ХЛІБОРОБ

Якимсь-то робом Збалакавсь циган з хліборобом Про  те, кому  з їх жити  як. То циган: — Батечку!  Се ж знає  всяк: Мені роботи-діла — Аж голова  вся  біла!.. У міха треба  дуть,  кувать, Та ухналі  робити, Та на базар  нести, та хліба  купувать, Та годувати діти, А там  ізнов  тягни тії ж — За ділом  діло  поспішає!.. А що  тобі?  Ори, мели  та їж! Ні  в чому  клопоту немає! Давно вже  нас  помовка вчить: Чужая вавка  не болить.

ВЕДМІДЬ, ЛИСИЦЯ ТА ВІЛ

Віл із Лисицею приятелі були: Заприсяглися жити  в згоді І в щасті, і в лихій  пригоді. От раз  вони  на здобитки пішли, Бо  вдвох  собі  ходили, Хоч не одно  обоє  їли. Зайшли в гущавину, коли  це з-за  кущів Ведмідь  одразу  заревів. Здригнулися обоє  з переляку, Вельможного уздрівши розбишаку: Видима смерть страшна! Лисиця, бачивши, що  край  приходе, Ярміс  ураз  находе: Біля  Ведмедя вже  вона Та й каже  стиха: — Я, вельможний пане, Щось маю  вам  сказати непогане: В провалля завести цього  Вола Могла б, аби  ви забажали; Щоб милість ваша  там  піймать його  могла, — Аби мене  ви не займали... — Гаразд!  — Ведмідь  ревнув. — Жени!  — Лисиця до Вола:  — Тікай!  — гукає. Тікає  Віл...  Біжать вони... От до провалля добігає Лисиця й набік  геть стрибає. Віл у провалля — гуп! Упав І ноги  поламав. Віл не втече, — Ведмідь  до помічниці: Вхопив і задавив... І так  обох  із’їв. Невірні люди, кайтесь на Лисиці!

КІНЬ  ТА ВОЛИ

Баский та ситий Кінь  жив  у панів, Усмак  досхочу  їв, Не  мав  ніякої роботи Ані турботи, Хіба що  пан  коли  на сіножать