Як який Собака гавка,
Так його й годую».
«Краще, пане, не всміхайся,
А годуй рябого,
Щоб не довелося гавкать
Самому за нього!»
Сидір ВОРОБКЕВИЧ (1863 — 1903)
МОВЧИ, ЯЗИЧКУ, БУДЕШ ЇСТИ КАШКУ
В стайні два Воли стояли
І з собою розмовляли.
Один каже:
— Рідний брате,
Побратиме мій рогатий,
Цього року ми зазнаєм,
Що то голод, повмираєм,
Їсти гей дадуть нам мало,
Щоб до плуга паші стало.
— Не журися, милий брате,
Побратиме мій рогатий,
Не загинем, не зазнаєм.
Голоду, — соломи маєм
Доброї, бо молотили
Дуже мляво і лишили
Зерна много, то нас збавить
Та від смерті лукавої. —
Пан господар чув розмову
І сказав, щоби наново
Ту солому молотили
І зеренця не лишили.
Так ся стало. А рогатим,
Круторогим, сивим браттям
Солому пусту кидають;
Сумно, бідні, ремигають
І говорять: — Загибати
Прийдесь нам — бо не видати
Зерна, було нам мовчати,
Луччой долі не желати.
Борис ГРІНЧЕНКО (1863 — 1910)
ОСЛИ НА ПАРНАСІ
Як вигнано із Греції богів,
То на людей їх землі всі побрали,
Комусь тоді й Парнас подарували,
Так господар новий став пасти там Ослів.
Осли ж ті десь чували,
Що Музи тут давніше пробували,
І кажуть: — Вже ж не дурно нас
Узято на Парнас;
Це, мабуть, Музи вже понабридали,
І всім кортить, щоб ми співали.
— Гаразд! — рече один. — Це штука не тяжка!
Наука тут така:
Нітрохи не лякайся
Та вигукнуть змагайся!
Ану, панове, підсобіть!
Я заведу, а ви за мною втніть!
І голосніш од дев’ятьох сестер музику
Ми зчиним на ввесь світ велику
Хай знають і Ослів!
А щоб нас хто не збив,
Буває, з пантелику,
То буде так нехай у нас:
Хто по-ослячому не вміє,
То той іти до нас не сміє,
Того не приймем на Парнас! —
Вхвалили всі Осли Ослову 
