Із горенька тяжкого
Не смійся, небораче!
МИША-ГОРОДЯНКА І МИША-ХУТОРЯНКА
Вийшла Мишка-городянка,
Прехорошая панянка,
Раз у поле погуляти;
А при тім хотіла взнати,
Як там інші сестри Миші,
Польовнички, серед тиші
Проживають,
Пробувають.
Мишка Мишку миттю взнала —
Як селянка працювала,
Колоски собі збирала.
— Помагай біг! — так гукнула
Городянка. Друга вчула,
Розпиталася і в нору
Городянку запросила
По-простому,
По-сільському.
Там вона, бач, наносила
Колосочків, зернят різних,
Корінців усяких пізніх;
І усім тим частувала,
Городяночку приймала...
Городянка призволялась,
Дечому то й дивувалась:
— А се що у вас такеє?
Що ж, воно собі смачнеє...
Зветься як? — І городянка
Набік голову схиляла
Та стекольце, як панянка,
До очей все притуляла.
Побалакали гарненько,
І, як стало вже пізненько,
Городянка швидко встала. —
Але подругу новую,
Тую Мишку польовую,
І до себе запрохала.
Отже, якось у неділю, —
В свято, бачте, на дозвіллю, —
Хуторянка на часинку
Подалася до будинку.
Городянка виглядала,
Хорошенько привітала:
— Будь здорова, гостя ждана!
Се гаразд, моя кохана!
Бо якраз панів немає,
Панство десь собі гуляє
На банкеті. —
По сій мові у буфеті
Господиня тая Мишка,
Делікатненька корпишка,
Почала всього шукати,
Все ласеньке добувати.
Повела тоді сестрицю
У найкращую світлицю;
Там на килимі турецькім
Посідали наші Мишки.
І горіхом смачним, грецьким,
Погострила зубки трішки
Тая гостя польова.
Та хіба самі горішки?
О! Була там і халва,
І цукати, й пастила, 
