Найшла Ворона Рака
І тащить неборака
До свойого гнізда.
Понад глибокою рікою
Із ним несесь вона стрілою.
А хитрий Рак рече: — Кума!
Коби тобі літа вернулись молодії,
Коби справдились всі туряння і надії! —
Тим догодив Вороні Рак:
Роззявила широко дзьоб. — Коб так! —
Рекла. А Рак в ріку упав,
Чимскорше ся на дні сховав...
ІВАН МАНЖУРА (1851 — 1893)
МЕД ТА РЕДЬКА
Каже Редька раз ледача,
Лежачи у Мед убрата:
— Ох, яка же я добряча
Із тобою, Меде-брате! —
Мед же стиха їй туруе:
— Не заносся, моя пані!
То мене так мир шанує,
Через мене й ти у шані!
Так і ти, письмак нікчемний,
Між славетних затесався
Та вже й мислиш, навіжений,
Що із їми порівнявся.
Не тебе шанують люди,
А сім’ю оту велику;
Тебе ж якось за приблуду
Прийняли на час для ліку.
РЕП’ЯХ ТА ВОГОНЬ
Казав Реп’ях: — Я нічого
В світі не боюся, —
Торкни мене хто, у того
Зараз й учеплюся. —
Вогник же над водою
Гасне, догоряє.
— Зчепись ну-бо ізо мною! —
Стиха промовляє.
Олена ПЧІЛКА (1852 — 1930)
СНІГИР ТА ЩИГЛИК
Снігирчик бідний у сильце попався,
А Щиглик-молодець,
Той жвавий джиґунець,
Дививсь на його та сміявся:
— Оце так мудрагель з тебе!
Ну як-таки не вглядіти себе,
Біди не встерегтись!
Щоб так в лиху попасти штучку,
Як в ятір ловлять ту дурную щучку!
Се бачив я колись,
Такого цілий вік боявся, —
Ось бач, і не попався! —
Так Щиглик промовляє
Та все собі стрибає.
Аж гульк!.. Ох, лишенько тяжке!
Се що таке?!
В якусь-то сіточку Щигол ускочив
(Немов собі наврочив!).
Тепера сіпає і сяк і так,
Не вирве ніжки вже ніяк!
Хоч борсався й мотався,
Та в сіточці остався.
Ото тобі, козаче:
Із лишенька чужого, 
