Григорий Сковорода – Українська байка (страница 137)

Хоч не хотів  вмирати він,  та ба! — Примушено! Ну,  люті  воріженьки, — До здобичі, — дуванити раденькі! Шматує всяк, у кого  добрий клик... А Зайко, де не взявсь, собі  за вухо — смик! — А ти куди,  стрибайло косоокий, — Всі крикнули, — хіба ти,  страхопуд, На  вловах  був? — Ну й справедливий люд! — На  те їм хвастунець, лапками взявшись в боки. — Хто ж, як  не я,  з лігви  Ведмедя звів? З переполоху ж він  потяг  із лісу в поле! — Ах ти,  мізерне, кволе! — Зареготали всі,  і сміх розвіяв гнів, А Зайкові дали  Ведмеже вухо... Хоч хвастощі всяк  лаяти  б волів, А з ними часом теж перейдеш річку  сухо.

ВОВК  НА ПСАРНІ

Раз  Вовк, замість того  щоб  вскочить у вівчарню, Та влучив  поночі у псарню. І! Матінко! Який зчинився гвар! Почувши сірого  вояку  близ  кошар, Розсатаніли пси,  ґвалтують із повітки, Щоб підлатать злодюзі литки. Схопились псюрники і вмить Ворота встигли зачинить, Кричать: — Сюди!  Тут розбишаки! — І псарня пеклом заревла, — Кошара аж тріщить, так  рвуться в їй собаки... От люд прокинувсь та згола, Хто що  вхопив — кийок, а чи палицю, Чи  семип’ядную рушницю, — Біжить, гука:  — Ліхтарню, гей! — А Вовк  сидить в кутку,  наїжив свою  шкуру, Зубами клаца, а з очей Аж сипле приском на людей, Та непереливки... й Вовгуру   Оціпив страх  за хутро,  за живіт... От він,  оскаливши свій  ріт, Прикинувся плохеньким і нужденним, Бідакою злиденним, Заступником сиріт: — Добродії! Навіщо друзям  свари? Я приятель ції отари, Прийшов спокутувать всі вчинки мої  злі У полі,  в лісі чи в селі... Прийшов я опрощення взяти За страчених покійних овечат. Не  правте ж за гріхи  у мене  ви розплати, Забудьмо пак  оте минуле ми — За вас,  брати, поляжу я кістьми, Не  то не зачеплю тутешньої отари  — За неї  гризтимусь, завдам хапузі  кари І Вовчою присягою божусь, Що  всякого... — Послухай-но! ти сірий, А я сивий, — Тут перебив його  дідусь,  — І Вовчу  я натуру  добре  знаю, Для  того-то й додержуюсь звичаю: Ніж  слухать  Вовчих  приверед, Знять краще шкуру  наперед! — І зараз  випустив на Вовка  гончих  зграю.

КІТ ТА СОЛОВЕЙКО

Кіт  якось злапав Соловейка, Взяв  в пазурі  нещасного гарненько