Григорий Сковорода – Українська байка (страница 135)
І нас нехтуєте, позбувшися сумління,
А ми робітники, Коріння.
Пишайтесь же, але шануйте й нас
Та пам’ятайте ще часами,
Яка різниця поміж нами;
Без вас там не яка пеня,
Бо й дерево щороку вас міня,
А от, бува, хоч раз,
Коли Коріння зв’яне,
То вже напевно, що не стане
Ні дерева, ні вас!
ВІНИК
Забруднений, в смітті
Сподобився раз Віник шани:
Вже більш кухонь не будуть ним мести,
А панські-но убрання та жупани...
(Напевно, слуги були п’яні!)
От Віник мій розприндивсь так, що страх!
Ялозить все несамовито
І по дворянських жупанах
Молотить знай, немовби ціпом жито.
Багато, далебі, і праці було там,
Так ні на кришечку ж користі:
Бо Віник був брудний і сам,
То чим старальніше він чистив,
Тим більш було і плям!
Отак і дурень той наробить тільки глума,
Як виправлять учені праці здума!
ЛЕВ НА ВЛОВАХ
Вельможний Лев, Лисиця, Вовк і Пес
В якомусь лісі, десь
Сусідами зробились;
От замість свар і погодились
У вловах спілку завести, —
Аби гуртом на полювання йти.
І хто б що не зловив, то зараз і ділити
Без кривди нарівно усім.
Не знаю вже і як, і чим,
А тільки трапилось Лисичці перш зловити,
Ще й Оленя; руда сестра,
Як по умові було й тра,
Товаришів всіх зараз кличе
Ото дуванити добичу.
Зійшлись усі, й ясновельможний Лев.
От його мосць, пустивши лісом рев,
Пром’яли пазурі гарненько
Й самі взялись всіх поділить рівненько.
— Тут, — кажуть, — четверо всіх нас,
От я й деру начетверо придбане,
Тепер ділити буду вас.
Дивіться ж, спільники кохані:
Ну, це частина вже моя, —
Звичайно по умові,
А та мені належить яко Львові,
Ген та — моя ж таки, бо всіх вас дужчий я,
А до ції — ось хай хоч лапу хто просуне,
То й з місця не посуне!
МАВПА ТА ДЗЕРКАЛО
Раз Мавпа, в дзеркалі забачивши свій лик,
Тихесенько Ведмедя — штовх! — у бік:
— Дивись-бо, кумоньку, яка красуня гожа!
Як скалиться кумедно та плига!
Якби на неї була схожа
Хоч краплю я, — мене б взяла нудьга,
І я б повісилась, бий мене сила божа! 
