Григорий Сковорода – Українська байка (страница 133)

МАВПА ТА ОКУЛЯРИ

На  старість Мавпочка недобачати стала А від людей  вона  чувала, Що  то біда ще не яка  — Аби дістати  окуляри. Отож  чи так,  чи за таляри Добула  їх з півсорока. І, Господи, яка  раденька! То на потилицю, а то на хвіст напхне, То понюхне, То язиком лизне, То знов  притулить до серденька! Аж утомилася сама, А все користі з них  катма! — Пху! Згиньте! — каже. — Й  той  скажений, Хто людські слуха теревені! Про  окуляри всі гули, А що  вони  запомогли? — Тут Мавпочка з досади  та печалі Як  брязне ними по землі — Аж тільки  скалки заблищали! Не  горенько ж, і між  людей Отак  подеколи буває: Хоч корисніша річ,  а як  ціни  не знає Їй  неук  — то й жене  з очей!

ВОВКИ  ТА ВІВЦІ

Овечкам бідненьким прийшлося до загину — Життя не стало  від Вовків, І так  їх ворог  той  посів, Що  навіть  старшину збентежило звірину. Надумалась вона  вкінець Оборонити тих Овець І цілу раду покликнула — В статут  придумать артикула. Хоч,  правда, збільш засіли там Ті ж сіроманчики по лавах,  — Так  не про  всіх Вовків же й слава? Траплялось бачити другим Таких, що  круг  отар  гулялися близенько, Не  зачіпаючи... коли  були  ситенькі. Так  чом  не буть на раді  й їм? Хоч тра й Овечкам пільгу  дати,   Проте й Вовків не можна ошукати: По  правді  треба  все чинить. От раду в пущі  спорудили; Гадали, думали, судили, Як  би Овечок захистить; І, врешті, старшина лісова Дала  закон — ось  він  до слова: «Понеже вовк  не мусить бунтувать, То,  не взираючи, чи шляхтич, чи стовповий, А скоро він  зачепить Овечат — Усяка  вільна  з них  за в’язи  його  взять Та й потягти у повітовий — В сусідній гай  чи в бір сосновий». Здається б, нічого  й додать: Закон як  слід. Та тільки  от що  дивно: В рештантській Вовчика ще й досі  щось  не видно, Хоч Овечат вони  й трощать! І у людей  закони отакі  ж: Подивишся — правдиві, що  й казати... А суньсь  бідар  лиш  пана  позивати, То краще, кажуть, поли  вріж!