Хто тільки в лісі був, усіх він поззивав.
Чи то були родини, чи поминки,
А тільки сей обід Ведмідь задав на диво:
Яке було м’ясиво!
Яких не їли страв! І що пили горілки!..
Ведмідь п’яненький був і дружбу заходивсь
Доказувать гостям: співав їм многі літа,
А кінчивши обід, пішов писать мисліти
Й навприсядки пустивсь!
Лисиця, глянувши, сплеснула аж лапками:
— Їй-богу, молодця! Чи бач, які прудкі!
Михайло Йванович! Еге! Так ви такі?
Як той метеличок! З якими тропаками!
Не бачивши сама, не вірила б нізащо... —
Тут щось у бік їй торк!..
Вона оглянулась, аж то старий був Вовк;
І каже їй на вухо:— Та й брешеш ти, ледащо!
Який він там прудкий? Дробцює — й ноги вкупі,
І тільки гупотить — товче, мов просо в ступі... —
Лисиця Вовкові в одвіт:
— Брехнею пройдеш ти весь світ,
А правда що? Загинеш з нею!
Не я ж одна живу брехнею...
Поглянь і на людей: од кого єсть пожива,
То як би не прийшлось — чи дурню, чи мурлу,
А кажуть і йому велику похвалу...
У світі, куме, се не диво!
Чого ж би й я брехала в вічі?
Ведмедю угодить як слід,
То і вечеряти покличе
Або іще раз на обід.
Михайло СТАРИЦЬКИЙ (1840 — 1904)
НАЙМИТ ТА ХАЗЯЇН
Коли біда нас опрягла,
То раді ми того благати,
Хто має нас обороняти,
А скоро вже біда пройшла,
То обороннику од нас бува ще й лихо:
Всі лихословити почнуть,
І якщо чуба не намнуть,
То то ще й тихо!
Старий Панас і наймит з сіножаті
Верталися вже надвечір до хати
Ліском, байраком; аж шелесть!
Ведмідь немов з-під ніг вродився...
Панас із ляку захрестився, —
Так бісову ж мару не заляка і хрест!
Гарненько нідобгав під себе він Панаса
І нівечить то таменьки, то тут —
Дошукується, бач, Панасового м’яса,
Панасові капут!
— Рятуй мене! Ой синочку мій, Гнате,
Не дай погинути в біді! —
Сичить Панас, не одведе вже й гласа.
От мій смільчак Гнатко тоді
Сокиру взяв, не дав на руку маха,
По лобові як зацідить
Ведмедя й вилами як шпурхоне під паха, —
Так той аж витягся й лежить...
Минулася біда; підвів Панас мій спину
Та ще на наймита і грима.
Нестямився Гнатко, звідкіль біда друга.
— За віщо, дядечку? — За віщо, дурню? Га!
Чого зрадів єси ти здуру!
Штрикає знай! Понівечив всю шкуру! 
